До 90-х роковин Голодомору-геноциду 1932—1933 років Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАНУ оприлюднив результати наукових досліджень демографічних втрат нашої країни. Загальні демографічні втрати, зазначається на офіційному сайті наукової установи (https://idss.org.ua/index), складаються з утрат через надсмертність і втрат ненародженими.

Втрати через надсмертність — це різниця між загальним числом смертей під час голоду та їх очікуваною кількістю, яка могла бути за умови відсутності голоду. Тобто втрати через надсмертність враховують не всю кількість померлих, а її надлишок унаслідок голоду.

Втрати ненародженими (дефіцит народжень) — це різниця між очікуваною кількістю (за відсутності голоду) і реальними числами народжених.

Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України у співпраці з американськими дослідниками протягом тривалого часу проводить системні дослідження щодо відновлення повної і достовірної картини демографічної динаміки України у 1920—1930 роках. Для розрахунку втрат було використано метод демографічної реконструкції: відновлення демографічної динаміки України на основі узгодження чисельності населення та основних демографічних параметрів за період між переписами 1926-го і 1939-го. Це було проведено на основі збору, ретельного аналізу та корекції архівної демографічної статистики за кожен рік міжпереписного періоду. Результати цієї роботи дали змогу здійснити науково обґрунтовану оцінку людських втрат в Україні внаслідок Голодомору 1932—1933 років, що базується на детальних статистичних даних і сучасних методах демостатистичного аналізу.

Основні результати

Оцінку демографічних втрат виконано у межах адміністративно-територіального поділу України та СРСР, який існував на той час.

Проведений демографічний аналіз показав, що Україна зазнала значних людських втрат внаслідок голоду протягом трьох років, 1932—1934.

Втрати через надсмертність, тобто через перевищення смертності її природного рівня, в Україні внаслідок голоду у 1932—1934 рр. становлять 3,9 млн осіб (табл. 1).

Із загальної кількості втрат 93% припадає на сільських жителів. Із 3,9 млн осіб, померлих внаслідок голоду, діти віком до одного року становлять 0,2 млн (5,1%), діти віком 0—9 років — 1,1 млн (28,1%).

У підсумку за 1932—1934 рр. від голоду померло 13% від загальної чисельності населення України. У містах втрати становлять майже 0,3 млн (або 4%) населення, у сільській місцевості — 3,6 млн (або 16%), тобто серед селян кожен шостий був приречений на смерть від голоду.

Характерною особливістю є надзвичайно висока концентрація втрат населення у часі: 90% втрат припало на 1933-й. Того року відносні втрати через надсмертність внаслідок голоду досягнули 119 осіб для усього населення та 149 осіб для сільського населення у розрахунку на кожну 1000 осіб. Природний рівень смертності у роки, що передували Голодомору, становив 18—20 осіб на 1000 населення.

Найбільш смертоносним був період з березня по серпень 1933-го (рис. 1). На ці шість місяців припадає 88% від усіх втрат через надсмертність у 1932—1934 рр. Втрати через надсмертність у червні 1933-го (місяць максимальної смертності) збільшилися у 10 разів порівняно із січнем того ж року. У червні 1933-го від голоду помирало в середньому 28 тисяч осіб за добу.

У 1932—1937 роках Україна складалася з восьми регіонів: Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Одеська, Харківська, Чернігівська області та Молдавська АРСР. Результати дослідження виявили, що найбільших втрат зазнали Київська та Харківська області (у межах тогочасного поділу), у яких втрати через надсмертність у 1932—1934 рр. сягають 19—20% загальної чисельності населення. Далі за рівнем втрат ідуть Вінницька, Дніпропетровська, Одеська області та Молдавська АРСР (від 10 до 13%). Найнижчі втрати були у Чернігівській та Донецькій областях — 5—9% (табл. 2).

Щодо втрат ненародженими, то у 1932—1934 рр. Україна через Голодомор недорахувалася 600 тисяч немовлят.

Вищенаведені оцінки втрат не є єдиними. Оцінки різняться залежно від інформаційної бази, яка використовувалася при розрахунках, методології та періоду, для якого здійснювалася оцінка.

Аналіз результатів наукових досліджень свідчить, що діапазон оцінок втрат української людності внаслідок Голодомору лежить у межах від 2,6 млн до 5 млн. Останніми роками зустрічалась оцінка втрат через надсмертність у 7 млн осіб, а нещодавно почало активно просуватися число втрат у 10,5 млн осіб, у тому числі 9,1 на території УСРР та 1,4 млн на території Північно-Кавказького краю РСФСР.

Проведені розрахунки свідчать, що такі оцінки є неправдоподібними. Якби втрати становили 7 млн осіб, то щоб досягнути чисельності населення УСРР за переписом 1939 року, загальний рівень народжуваності після Голодомору мав би становити 76,7 народжених на 1000 населення, а при втратах у 10 млн осіб — 108,7 народжених на 1000 населення. Досягнення таких високих показників є нереалістичним, оскільки біологічна межа народжуваності становить 55—60 народжених на 1000 населення. Фактичний рівень народжуваності в Україні у 1927-у становив 41, а в 1935-у — 27 народжених на 1000 населення. При розрахунках було враховано реальні міграційні процеси. Таким чином, втрати у 7 і більше мільйонів осіб є суттєвим перебільшенням.