Зустріч в Одеській бібліотеці ім. М. Грушевського з Ільмі Умеровим, заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу. А ще — презентація книжки Марини Гримич «Умерови: історія однієї родини на тлі кримськотатарського національного руху ХХ–ХХІ ст.» (на жаль, авторка не дісталася до Одеси).

Лише кілька разів пощастило побувати в Криму. Довелося походити гірськими стежками, й від одеської чуми вирватись. Не здивувати нас морем, але там воно особливо блакитне й тепле. Не здивувати нас горами, але кримська яйла неймовірно прекрасна будь-якої пори року. І на все життя запам’ятався запах кипарисів — насичений смолами і водночас надзвичайно тонкий аромат цього дивовижного дерева, який одразу викликає в пам’яті призабуті картини…

«Для когось це курорт, а для кримських татар це — Батьківщина», — наголосив Ільмі Умеров, і це були ключові слова усієї зустрічі. Розпо-відаючи про ті часи, коли після повернення жив і працював у Криму, говорив, звісно, діловою мовою, без будь-якої лірики. Адже посідав досить серйозні посади в АРК, і то була його особиста виснажлива битва за те, щоби Крим усе-таки був українським. Його особистий щоденний бій за український Крим. Все своє життя у вигнанні кримські татари жили думкою про повернення. Мрія здійснилася, але й досі нема миру під кипарисами. Себто мир нібито є, дуже відносний і ненадійний, з постійними тривогами за долю рідних і близьких. Мир на тлі війни. Тепер там інша чума — рашистська, й доведеться звільняти від неї цілий півострів. Звільнимо.

Він вповідав нібито звичайною, сухою мовою політичних виразів та зворотів, але за його словами бачилась многотрудна і небезпечна дорога кримськотатарського люду до своєї мети. Ця мета, це стремління до її здійснення було таке потужне, що зроджувалося вже в дитинстві. «Кожен кримський татарин є часткою свого народу, народження в протест-ному русі — в генетиці кримськотатарського народу».

У 1994 році Ільмі Умеров обраний депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Відтоді його політична кар’єра завдяки особистим якостям стрімко пішла вгору. Заступник голови Ради міністрів АРК, заступник голови Верховної Ради республіки, голова Бахчисарайської райдержадміністрації… У 2014-у після анексії Криму не визнав сепаратистів і закликав не йти на «референдум». Відтак написав заяву про звільнення «через відсутність можливості виконувати роботу в умовах, що змінилися і вимагають порушення власних понять та життєвих принципів». Не бажаючи присягати росії як держслужбовець.

Життя людське може бути повідане — письмово чи усно — в епізодах. Вони уповні розкривають людину. Ільмі Умеров згадав лише деякі. Один — із дитинства, а дитинство кожного киримли було пов’язане з боротьбою всього народу. У третьому класі приймали в піонери. Мабуть, нинішні діти не відають, що це таке, і дуже добре, що не знають. А тоді піонерами були всі — примусово. Й одного разу він прийшов додому з червоним галстуком на шиї. Батько спохмурнів, але не розсердився, а лише мовчки розв’язав його й викинув геть. «Не треба тобі цього, — сказав синові». Про свою приналежність до репресованого народу хлопчик уже знав.

Інший епізод — як не брали на роботу за його медичним фахом, хоч вакантні посади були. Не брали, звісно, за вказівкою «органів». Пізніше, коли вже перебував на високій посаді міністра охорони здоров’я, той начальник, що відмовив йому, прийшов з каяттям. Але не був звільнений, а відтак вони навіть подружилися сім’ями. Розумів міністр, що чоловік той так само був підне-вільний.

День Конституції. На зібранні з цього приводу друге слово надали йому. Сказав про те, що бував на святкуваннях незалежности у Польщі, Туреччині, бачив, як там люблять батьківщину, шанують її символи. «Я мрію про те, щоби так було в Україні. Поки що половина присутніх тут Україну ненавидить».

Ільмі Умеров певен: якби років з 15 тому Україна ухвалила рішення про кримськотатарську автономію, вторгнення не було б. Це не дозволило б росіянам оголошувати Крим своєю «ісконною територією».

…День росії, прийняття в їхньому консульстві. Стояв там осторонь. Та несподівано дали слово. Що ж сказати? Надовго думав і мовив: «Усім, хто вважає цей день святом, пропоную випити». За цим коротким словом поставив келих з шампанським і пішов геть. Це був 2013-й.

Боротьба кримських татар за свої права, за повернення на Батьківщину — це нескінченний ланцюг її найрізноманітніших проявів, головно в москві, з приверненням уваги міжнародної спільноти, зарубіжної преси. У цих, сказати б, акціях брала участь в основному молодь. Та, що виросла в умовах вигнання, але була вихована в дусі національно-патріотичному, І такою була — й залишається — вся кримськотатарська молодь.

Ільмі Умеров каже: «Одинадцять народів були репресовані в тій імперії зла, також були депортації в країнах Балтії, в Україні. Не повернулися лише три народи, й серед них — кримчани: у них не було інших варіантів, тільки повернення в Крим. І вони таки дочекалися»…

Від виставленої на стенді книги про їхню боротьбу, здавалося, ішов отой хвилюючий спогадами аромат дивовижного дерева. Які образи, які асоціації зроджуються в душі його, коли треба вирішувати щось дуже важливе? Що в такі хвилини бодай трохи допомагає розв’язати проблему чи бодай наблизитись до її розв’язку? «Є в Криму така гора, Тепе-Кермен зветься, а біля її підніжжя — сільце. Там народився мій батько»…

І до слова. Нинішній міністр оборони Рустем Умеров — лище однофамілець. «Він впорається з цим усім. Головне — щоби Україна впоралася. Найбільша проблема нашої країни — корупція, яка стала звичкою. Якщо тих генералів і п’яниць, котрі засіли в генералітеті, вдасться перемогти, пересилити, то це буде і перемогою міністра Умерова».