Можливо, вчені нарешті розгадали таємницю того, чому найбільша мавпа, яка будь-коли ходила на Землі, вимерла, отримавши нові докази того, як вона намагалася адаптуватися до зміни клімату.

У новому дослідженні, опублікованому в журналі Nature, науковці пишуть, що найбільший з відомих приматів Gigantopithecus blacki, ймовірно, вимер між 295000 і 215000 роками тому, оскільки не зміг адаптувати свій раціон або поведінку до змін навколишнього середовища, які почалися приблизно 700000 років тому й поставили під загрозу ареол його мешкання — густі ліси на території сучасного Китаю.

G.blacki вперше з’явився близько 2 мільйонів років тому. Ідентифікував його у 1935-у німецький палеонтолог Густав фон Кенігсвальд, який натрапив на корінні зуби, що належать цьому виду. Відтоді дослідники знайшли тисячі зубів і кілька часткових щелепних кісток гігантської мавпи, але жодного повного скелета наразі не виявлено.

Загибель цього величезного примата, який сягав до 10 футів (3 метри) заввишки і важив до 600 фунтів (270 кілограмів), довго бентежила палеонтологів, оскільки це одна з небагатьох азіатських людиноподібних мавп, що вимерли за останні 2,6 мільйона років.

«Історія G.blacki є загадкою в палеонтології — як така могутня істота могла вимерти, тоді як інші примати адаптувалися й виживали? Нез’ясована причина його зникнення стала Святим Граалем у цій дисципліні», — зазначає Інци Чжан, професор Інституту палеонтології хребетних та палеоантропології Китайської академії наук.

Щоб знайти докази загибелі гігантської мавпи та встановити детальний графік її вимирання, у новому дослідженні вчені проаналізували скам’я-нілі залишки зубів, записи пилку та геологічні дати. Використовуючи шість різних методів датування для вивчення скам’янілостей і відкладень із 22 печерних місць на півдні Китаю, вони змогли датувати скам’янілі останки й відтворити повну хронологію вимирання гігантської мавпи.

Зокрема з’ясували, що 2,3 мільйона років тому, під час пізнього середнього плейстоцену (від 2,6 мільйона до 117000 років тому), гігантська мавпа насолоджувалася дієтою, багатою фруктами, й жила в густому лісі. Однак десь 600000 — 700000 років тому це середовище проживання почало змінюватися й поступово перетворилося на відкриті луки. Аналіз пилку й скам’янілостей показав, що в цей період клімат і рослини стали більш сезонними, а доступність води менш постійною, ос-кільки в регіоні почалися посушливі періоди. За цей час G. blacki збільшився у розмірах, що вимагало більше їжі. Але його улюблені фрукти стали сезонно недоступними і він змушений був обмежуватися лісовою підстилкою, ймовірно, їв кору. До того ж гігантська мавпа, порівняно з іншими приматами, мала менший географічний ареал пошуку їжі.

Учені припускають, що ця зміна середовища проживання та нездатність адаптуватися остаточно прирекли цей вид. Згідно з попередніми дослідженнями, гігантські людиноподібні мавпи вимерли близько 200000 років тому, але нові дані засвідчили, що на той час цей вид уже зник: 300000 років тому його чисельність різко впала, а між 295000 та 215000 роками тому він вимер.

«У нас є набагато точніша хронологія їхнього життя і того, коли вони вимерли, — сказала Кіра Веставей, співавторка дослідження, геохронологиня з Університету Маккуорі в Австралії. — Схоже, G.blacki вибрав еволюційний шлях, який не міг повернути назад».

А ще підкреслила, що розуміння загибелі G.blacki є дуже важливим, адже існують паралелі з нинішніми екологічними умовами на Землі: «Повернення до минулих вимирань і встановлення їх причин допомагає нам зрозуміти, чому одні види вразливіші, а інші — стійкіші. Це має величезні наслідки для зусиль зі збереження наших живих приматів, таких як сучасні орангутанги та гірські горили».