Ментальна інвалідність в Україні: цифри, факти, клубок проблем

Ще до повномасштабного вторгнення, за даними Мінсоцполітики, в Україні проживало 1,2 мільйона осіб з ментальними розладами, до яких належать порушення інтелекту, аутизм, синдром Дауна, шизофренія, синдром дефіциту уваги тощо...

Люди, що потерпають від цих хвороб, мають інтелектуальні, емоційні, поведінкові, комунікативні відхилення, порушення в роботі слухового, зорового, опорно-рухового апаратів. Все це спричиняє погіршення якості життя, окрім того — вони практично завжди мають складнощі із соціалізацією та адаптацією в суспільстві.

Від Радянського Союзу в Україні залишилася погана звичка негативного ставлення до людей з ментальними проблемами. В радянські часи такі люди, переважно, проводили своє життя у психіатричних лікарнях та інтернатах, щоб не псувати «картинку» щасливого життя у «найкращій країні у світі». І досі в багатьох головах ці люди — неповноцінні, гірші за інших, їм не варто вчитися у школах з «нормальними» дітьми, щоб нікого не лякати, з них все одно нічого хорошого не виросте. Вони, буцімто, ніколи не зможуть одружитися, мати родину, з ними нема про що поговорити.

Це дуже важкі й давні стереотипи, що мають глибоке коріння: різні християнські церкви вважали людей з ментальними вадами великими грішниками, покараними за провини.

Люди з цією формою обмежень важко пристосовуються до суспільного життя, не завжди можуть обслуговувати себе, тим паче, заробляти гроші. Навіть ставши дорослими, вони залишаються дітьми і залежать від батьків, після смерті яких зазвичай потрапляють до інтернатів, де животіють до кінця своїх днів.

Крейзі та креатив — поняття із спільним коренем

А ще побутує думка, що такі люди — потенційні злочинці. Буцімто, ніхто не знає, що вони замислили і що можуть накоїти. До речі, стереотип поширюється, певною мірою, завдяки ЗМІ, які з величезною швидкістю публікують інформацію про злочини, скоєні психічно хворими. За статистикою ж, «нормальні» люди в 14 разів агресивніші, ніж шизофреніки…

Особливо любить розкручувати тему ментальних розладів кіноіндустрія. Згадайте хоча б «Джокера» із Хоакіном Феніксом, у якому психічно хворий невдаха стає жорстоким вбивцею і мстить світові за весь свій життєвий біль. З іншого боку, в сучасному світі існує тренд «надлюдини», який романтизує осіб з аутизмом та шизофренією, наділяючи їх надзвичайними здібностями.

Очевидно одне: вони мислять настільки по-іншому, що зрозуміти їх так званій нормальній людині дуже складно, оскільки наші переживання та розуміння дуже відрізняються.

Погляньте хоча б на ці світлини: дівчинка з ментальною інвалідністю Марічка Анчербак, учасниця «Особливого театру ляльок», фотографує свою подругу. Скільки в них глибини, невисловлених емоцій, відчуттів, думок! Незвичайний талановитий погляд!

Ляльковий театр — як метод роботи з ментальною інвалідністю

«Особливий театр ляльок» — це базовий проєкт громадської організації «Фонд Зураба», місія якої — реабілітація людей з вадами інтелекту через творчість.

Її засновники — подружжя Оксана Долгіх та Ігор Чалігава — створюють чимало непересічних і корисних заходів для своїх підопічних. Під їх керівництвом люди з ментальними відхиленнями та члени їхніх родин вивчають англійську, займаються спортом та рукоділлям, малюють, опановують конфліктологію, сортують сміття.

— «Особливий театр ляльок» — це найголовніше, це наш продукт, яким ми можемо поділитися з усіма, — каже пані Оксана.

На сцену в ролі ляльководів виходять люди з ментальними розладами. З цікавістю і не удаваним здивуванням спостерігають глядачі за пригодами лялькових героїв, радіють тому, що в казках перемагає сміливість і дружба, підспівують сучасним хітам та тепло вітають акторів.

Все почалося із ляльок, які колекціонувала Оксана. У її колекції було кілька ляльок для театру — два козлики, дівчина та дід.

— Ляльки лежали без діла, але я розуміла: вони повинні працювати. Так ми створили театр, запросили режисера, знайшли приміщення для репетицій — у Музеї козацтва. Потім ми почали виступати. Охочих побачити наші вистави — чимало. Ми виступаємо у бібліотеках, школах та садочках, у Музеї західного та східного мистецтва, у соборі Православної церкви України, у житловому комплексі «Дайберг». У нас багато друзів та партнерів, і нам ніхто не відмовляє у допомозі.

Найскладніше, вважає Оксана, — навчити людей з ментальними особливостями дотримуватися певних правил, які діють у суспільстві, у групі. Якщо батьки з дитинства привчили таку дитину до правил, їй буде легше соціалізуватися. Якщо ж дитину шкодували, жаліли, не розвивали, соромились її, то такі особи можуть бути непередбачуваними.

Готуючись до вистави, люди з психічними розладами вчаться концентрувати увагу і тренують пам’ять .Вони виходять на публіку, чують сміх, оплески глядачів. Після вистави актори завжди спілкуються з присутніми, а ті діляться своїми враженнями.

Двічі на тиждень театр збирається на репетицію.

— Непросто ставити вистави з такими людьми, — зізнається пані Оксана. — У кожного з них — своя особистість, свої таланти і — своя історія хвороби… Але в театрі вони проявляють себе абсолютно по-новому. Є, наприклад, хлопець, який дуже погано розмовляє. Він може взагалі не відповідати на запитання. Але в театрі потрібно говорити. І він — говорить. В одного з акторів тато загинув на фронті. І хлопчині легше пережити цю трагедію у колі друзів. Тут, у театрі, він почав зустрічатися з дівчиною.

Режисер Олег Шевчук наголошує:

— Я ставлюся до них як до звичайних людей. Якщо вони погано готуються, не вчать ролі, сварюся, буваю суворий. Не можна з ними панькатися, шкодувати, вони дуже добре відчувають таке ставлення. Вони отримують задоволення від того, що роблять, реалізують свою творчість, спілкуються, радіють, на відміну від «нормальних» людей, які завжди хочуть щось комусь довести... За своєю природою вони — замкнуті, але, займаючись у театрі, стають відкритішими.

У керівників театру вже є напрацьовані алгоритми, якими хочуть поділитися з іншими.

— Ми до всього доходили самі, своїм досвідом. Я вже маю стільки лайфхаків, що можу методичку написати, — ділиться пані Оксана. — Потрібно знати багато нюансів, щоб отримати добрий результат.

— Соціалізація — це процес, яким потрібно займатися регулярно, — переконані засновники «Особливого театру ляльок». — Навички, якщо їх не практикувати, зникають. Але якщо постійно займатися — це допомагає людям з ментальними проблемами почуватися краще у суспільстві.

Нещодавно аматорський «Особливий театр ляльок» став переможцем конкурсу «Кращі інклюзивні практики України — 2023».

Особливий ляльковий не зупиняється на досягнутому: у музейному просторі відбуваються репетиції нової вистави — вона ігрова, без ляльок.

Режисер проєкту Артем Телішенко задоволений. Все йде добре. І незабаром глядачі побачать новий спектакль.

Досвід «Особливого театру ляльок» — чому це важливо для України

За останні два роки кількість українців, які потерпають від ментальних розладів, зросла в рази. У ситуації, в якій ми зараз перебуваємо, стан психічного здоров’я лише погіршується. Незалежно від того, де ми перебуваємо — на фронті, у країні чи за кордоном, більшість з нас живе у постійному стресі.

Експерт штаб-квартири ВООЗ, співголова Референтної групи із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Фамі Ханна заявив нещодавно:

— Сьогодні в Україні 8,5 мільйона людей під потенційним ризиком психічних розладів, таких як депресія, посттравматичний стрес. Особливо вразливі — мешканці звільнених територій, що перебували під російською окупацією. Треба визнати: стан психічного здоров’я в цілому значно погіршується і, поки триває війна, нема причин для його покращення.

Ми повинні зрозуміти: люди з ментальними вадами — це значна частина нашого суспільства. Останнім часом вони стали більш видимими завдяки роботі багатьох громадських організацій. Нам потрібно навчатися толерантному ставленню них. Адже кожна людина варта того, щоб відчувати гідність, потрібність, залученість до життя суспільства, почуватися на рівних, бути корисною, цікавою, творчою. І досвід «Особливого лялькового театру» це доводить.

А ви знаєте, що люди з ментальними вадами можуть бути корисними суспільству?

Військова розвідка Ізраїлю створила елітний підрозділ, у якому служать люди з аутизмом. Аутисти інакше, ніж «нормальні» люди, сприймають інформацію, можуть максимально зосередитися, враховуючи дрібні деталі, тож їх здібності дуже корисні для держави.

Нам, зважаючи на наші сьогоднішні реалії, також варто замислитися над цим.