У свій ювілейний рік, в умовах війни, коли більшість фонду евакуйована, колектив Одеського музею західного і східного мистецтва (ОМЗСМ) заявив про себе кількома резонансними міжнародними партнерськими проєктами — виставками творів з власної колекції у Вільнюсі та Берліні.

У першому випадку йдеться про виставку з просторою назвою — «Кімната Шедевра. Євангелісти Франса Галса з колекції Одеського музею західного і східного мистецтва», у другому — «Прелюдія: від Одеси до Берліна», на якій представлені 12 творів західноєвропейського мистецтва XVI — XIX ст., що дають загальне уявлення про різні відділи нашого музею. Остання імпреза, за задумом організаторів, була приурочена до десятої річниці російської агресії проти України та другої річниці повномасштабної війни проти нашої держави.

Про ці міжнародні проєкти — в інтерв’ю з в.о. директора ОМЗСМ Ігорем Пороником.

Прев’ю у Берліні

— На презентації усе виглядає респектабельно, але щоб досягти потрібного ефекту, нема сумніву, треба було пройти через бюрократичні рифи й інші випробування. Міжнародні виставки, відкриття яких відбувалися майже синхронно 8 і 12 лютого — це заздалегідь сплановані акції, а чи їх поява — до певної міри імпровізація в умовах нинішньої турбулентності?

— Виставку творів Франса Гальса у Національному художньому музеї Литви було заплановано ще до війни, й у нас стосовно цього були довгі перемовини з дирекцією музею. Що стосується виставки в Берлінській картинній галереї, то з нею пов’язана одна цікава історія, що сталася в 2022 році, на початку повномасштабної війни, і яка мала спершу особистісний характер.

Я приватно поїхав до Німеччини, щоб підтримати доньку, яка саме тоді народила дитину. У моїх планах були відвідини «Острова музеїв»1 відтак, природно, виникла ідея скористатися нагодою і встановити професійні контакти з німецькими колегами, фактично, без жодної підтримки. Єдиний контакт забезпечувала Німецько-українська асоціація з питань бізнесу та науки, яка організувала онлайн-конференцію, і таким чином відбулося моє публічне представлення. Познайомився з двома поважними особами: директором Старого музею доктором Ральфом Гляйсом і директоркою Берлінської картинної галереї докторкою Даґмар Хіршфельдер, яким я розповів про наш музей, подарував альбом. Тоді ж і виникла ідея показати твори з ОМЗСМ у Берліні, які на той час були терміново евакуйовані в одне малопристосоване приміщення поблизу Львова. Тривалий час я навіть не знав про місце евакуації, а дізнавшись, почав хвилюватися з огляду на те, що там було сиро, не було надійної системи охорони й пожежної безпеки. Тим більше, що експонати розмістили на другому поверсі, а це спричиняло ризики під час ракетних обстрілів на новому етапі війни. Перед евакуацією твори ми пакували в те, що було під руками, бо допомога від міжнародних організацій почала надходити лише в травні 2022-го, і ми вдячні за сприяння фонду «Музей змін», який тоді очолювала Олександра Ковальчук і який діє донині.

Утім, повернімося до моїх бер-лінських зустрічей. Саме у липні 2022-го вже визріла ідея виставки, для проведення якої знадобилася підтримка такої фундації, як Фонд прусської культурної спадщини2. Ми відрядили своїх відповідальних осіб до Львова, які й переупакували твори. Окрема подяка львів’янам, котрі гостинно прийняли наших фахівців. Тоді й виявили, що один з контейнерів уже уражений пліснявою.

— Чи зустріла ваша ініціатива розуміння й підтримку на вищих щаблях української влади?

— Як кажуть у нас, в Одесі, «шоб так — то ні».

Уявіть, що таке організувати показ у Берлінській картинній галереї, де проведення таких імпрез уже розписано на п’ять років уперед! Оскільки роботи зберігалися у контейнерах, вражених пліснявою, то вони мусили пройти карантин. Німецька сторона найняла спеціальні контейнери (зазначу, що місячна вартість оренди одного контейнера складає 45 тисяч євро) і під цей проєкт запросила двох реставраторів та кураторів, відволікаючи цим персонал від власних проєктів. Зі свого боку, ми склали акт обстеження творів, визначили вартість (для чого запрошували спеціалістів), забезпечили страхування й охорону тощо. Таким чином уже в березні 2023 року спільно з німецькою стороною підготували всі необхідні папери на підписання, бо 1 серпня контракт з німецькими колегами вже мав вступати в силу. Однак документи тривалий час чекали на міністерський вердикт пана Ткаченка (якому тоді загрожувала відставка). Лише в критичний момент, 31 липня, коли виникла загроза порушення контракту нашою стороною, ситуацію вирішив позитивно новопризначений в.о. міністра Ростислав Карандєєв.

Картини своєчасно прибули до Берліна, де, згідно з процедурою, пройшли карантин та передекспозиційну підготовку за моєї присутності. Тільки після цього музей їх прийняв. Але постала нова проблема — виготовлення рам, бо картини були евакуйовані з Одеси обрамлення. Треба віддати належне німецьким колегам, які з великим смаком вирішили проблему оформлення картин, адже залежно від розміру і колориту твору багети, за всієї однотипності, мали невеличкі відмінності щодо ширини, профілю та тональності. Під час відкриття в своєму імпровізованому виступі я навіть вдався до метафори, провівши аналогію з населенням нашої воюючої країни, одягненої у військові строї…

Так було приведено до ладу першу партію відібраних творів, які й представили німецькій публіці під час прев’ю. Серед них — «Мадонна» майстра флорентійської школи, К. де Гема, Й. Лампі-Старшого, Г. Макса, Ж-А. Мюньє, Ф. Таулоу та ін. Ще 62 твори — на стадії підготовки для масштабнішого показу.

Під час спілкування з німецькими колегами я не раз наголошував на тому, що в результаті агресії існує загроза знищення здобутків цивілізації, які є загальнолюдським надбанням. Тому так важливо взяти участь у спільному проєкті, який збереже ці шедеври. Господарі, звісно, не знали наших експонатів і на тлі війни керувалися винятково бажанням допомогти Україні.

Існує також проблема щодо вивезення творів з музеїв України за її межі, адже в сфері культури продовжують діяти закони мирного часу. До закінчення повномасштабної війни ми не можемо евакуювати музейні експонати за кордон на тривалий період, а лише вивезти на тимчасову виставку. Коли термін добігає кінця, ці твори мусимо негайно повернути в Україну, що дуже затратно і на цей час небезпечно. До слова, для цієї експозиції є вже дві заявки на подальший показ у Німеччині, а також в Ірландії.

— Мало хто задумується, який спектр переживань випадає на долю основних бенефіціарів перед тим, як вони «переріжуть стрічку» на черговому івенті. Поділіться, будь ласка, своїми враженнями про саму імпрезу в німецькій столиці.

— Коли німецькі колеги побачили твори з нашого музею, то зрозуміли, що в культурному та науковому сенсах ми можемо розмовляти з ними «на рівних», тож погодили ідею майбутньої спільної виставки: в об’є-днаній експозиції — одні й ті ж ав-тори з різних колекцій, що і пізнавально, й цікаво з наукової точки зору. Наприклад, у них є один твір Маньянско, а у нас — чотири полотна цього майстра, тільки іншого періоду; в Берлінській картинній галереї — «Амур-переможець» Караваджо, в ОМЗСМ — знакова композиція цього митця «Взяття Христа під варту» тощо. Важливий і політичний момент, що наша країна в культурному сенсі представлена на рівні європейської.

Наскільки велике значення німецькі друзі надали прев’ю проєкту, свідчить присутність на відкритті державного міністра Федерального уряду Німеччини з питань культури та медіа Клаудії Рот і надзвичайного й повноважного посла України в Німеччині Олексія Макеєва. Я мав можливість спілкуватися з пані міністром і подарувати їй альбомне видання про наш музей. Було близько 300 запрошених поважних осіб, що підкреслювало нагальність і значущість нашого спільного проєкту. Зазначу, що у Берлінській картинній галереї одночасно відбувалося представлення творів Антоніса ван Дейка, а також виставка кіноплакату в рамках Берлінського кінофестивалю, але не з таким високоповажним представництвом.

Підсумовуючи, зазначу, що «Прелюдія: від Одеси до Берліна» завершує роботу 28 квітня і, як уже мовилося, є попередньою презентацією масштабнішого спільного проєкту, який готується у столиці Німеччини на листопад 2024 року. Як завжди в таких випадках, очікуємо на вихід ґрунтовного каталогу виставки.

Вікно в Гарлем

На цьому повідомленні емоційна розповідь мого співрозмовника повернула нас до хронологічно більш ранньої події в столиці Литви, до розкриття особливостей не такого спонтанного, але не менш інтригуючого проєкту — «Кімната Шедевра. Євангелісти Франса Галса з колекції Одеського музею західного і східного мистецтва». Картини з євангелістами Матвієм і Лукою із ОМЗСМ, як і два інших зображення — Іоана і Марка, що зберігаються в музеях США та росії, написані орієнтовно в 1625 році, тобто майже чотири століття тому.

Нагадаю, твори Ф. Гальса належать до кращих здобутків «золотої доби» голландського живопису. Художник майже безвиїзно прожив і досяг піку слави в Гарлемі (Нідерланди). Він відомий не лише своїм бравурним, безпосередньо-експресивним і соковитим живописом, а й як автор, що вперше насмілився передати мимовільні емоції, зокрема грайливу посмішку. І хоча це фізіономічно-пластичне досягнення барокового майстра не стосується картин з одеською пропискою, їх унікальність у тім, що це рідкісний приклад релігійних сюжетів у творчості суто світського живописця. Зазначу: востаннє ці твори експонувалися за кордоном у 2020 році в «Palazzo Reale» (Мілан, Італія)3.

З відкриттям індивідуальної виставки «Кімната Шедевра…» у Художньому музеї «Палац Радзивіллів» Національного художнього музею Литви у мого візаві теж пов’язано багато яскравих і незабутніх вражень.

— Що стосується Вільнюса, то й тут ми «вистрелили в десятку». У якому сенсі? Відомо, що в Литву евакуйовано лише з Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків близько 600 творів, а також з Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, для яких було влаштовано низку чудових виставок з їх багатих колекцій. У нас же — лише дві роботи першокласного майстра. Тоді в генерального директора ЛНХУ доктора Арунаса Ґелунаса виникла ідея створити для цих камерних полотен окрему «Кімнату Шедеврів». Щоб було зрозуміло, ЛНХМ — це комплекс дев’яти музейних закладів національного значення, а сам проєкт реалізовано на базі Художнього музею «Палац Радзивіллів». Тож у здійсненні задуму брали участь директор останнього Юстіна Аугус-тіте і колектив фахівців різних профілів: режисер Паулюс Маркевічюс, драматург Біруте Капустінскайте, композитор Андрюс Шюріс та чисельна команда архітекторів, дизайнерів і мистецтвознавців (щонайменше 14 осіб). Куратор проєкту — Скайстіс Мікульоніс.

Мені як представникові країни, що бореться, виявили особливу честь бути першим відвідувачем «Кімнати Шедеврів».

— Маємо справу з поєднанням різних форм демонстрації творів мистецтв. У чому родзинка проєкту?

— Це оригінальне шоу тривалістю 20 хвилин. Перед входом відвідувач залишає ґаджети, його обличчя фотографують, після чого він потрапляє у закритий простір, де три зашторені стіни є екраном зі стереоефектними панорамами Гарлема XVII ст. На ньому пропливають характерні екстер’єри і, насамкінець, інтер’єр майстерні Гальса, прикрашений його знаменитими портретами. Дійство супроводжує барокова музика і голос диктора за кадром. Зрештою, з’являється сам маестро, який пише ваш портрет. Таким чином ви занурюєтеся в неповторну артистичну атмосферу, створену за допомогою аудіозапису, фотографії та комп’ютерної графіки. Коли видовище закінчується, гасне світло, піднімаються фіранки, вмикаються софіти — і ти опиняєшся наодинці з картинами. Враження незабутнє, навіть для тих, хто ці картини бачив неодноразово. При виході на телефоні відвідувача з’являється цифрова версія шести варіантів його костюмованих у дусі епохи портретів «пензля Гальса», які імітують манеру та прийоми письма художника. Як стверджують автори проєкту, наразі він не має аналогів у світі.

Підсумовуючи скажу, що, як і у випадку з Берліном, у Вільнюсі ми теж опинилися в потрібний час у потрібному місці. Проєкт резонансний, на його відкритті побував заступник міністра культури Литви Рімантас Мікайтіс, адже організатори проводили активну кампанію «Кімнати Шедевра».

— Виняткова увага, яку проявили господарі до гостей з України, є свідченням послідовної підтримки Литви нашої справедливої боротьби. Які ще моменти вам особливо запам’ятались?

— У період мого перебування у цій дружній до нас державі потужна кампанія підтримки України проводилася на Литовському радіо, було оголошено кампанію зі збору коштів для ЗСУ — «Радар! Захистимо Україну». Всі небайдужі могли зателефонувати на номер 1485 і спрямувати кошти у фонд підтримки. Програма передбачає закупівлю комплекту обмундирування, зокрема бронежилети, каски, системи нічного бачення тощо. І якщо на момент відкриття виставки, 8 лютого, за цією програмою було зібрано 2,5 мільйона євро, то на кінець місяця ця сума зросла до 8 міль-йонів. Надзвичайну активність як волонтери виявляли наші колеги з Національного художнього музею Литви. Така мобілізація сил литовського суспільства на підтримку України нас розчулила і викликала хвилю щирої вдячності.

— Цей рік для ОМЗСМ ювілейний — 100-ліття від його заснування. Попри воєнні тривоги й аж ніяк не святковий настрій, це все ж таки помітна історична подія в культурному житті Одеси й України. Що планується з цієї нагоди?

— Із цілком зрозумілих причин нині в нашому музеї ми не можемо показувати експозицію, тому замість виставки колекції вирішили зробити виставку-посвяту людям, які формували наш музей — Теофілу Фраєрману й Олегу Соколову. Цей проєкт здійснюватимемо в партнерстві з Одеським музеєм сучасного мистецтва, який має напрацювання у цій темі. Хотілося б вести мову про ці особистості не стільки в професійній, скільки у людській площині, адже музей — це і колекція, і люди, перш за все. Також з нагоди ювілею на 6—7 липня запланована міжнародна наукова конференція.

У світлі відзначення нашого 100-річчя повернімося до постаті Ф. Гальса. Зараз триває великий міжнародний проєкт, присвячений цьому художникові, за участі трьох країн. 30 вересня 2023-го виставка стартувала у Великобританії, із 16 лютого нинішнього року продовжує роботу в Нідерландах, а з 12 липня по 3 листопада, на фінальному етапі, працюватиме в Німеччині (Національна галерея, Лондон; Рейксмузеум, Амстердам; Берлінська картинна галерея. — В.К.). Вже є домовленість, що після завершення вільнюського проєкту твори Гальса з нашого музею доповнять згадану експозицію на заключному етапі в Німеччині. Відтак Україна стане четвертою країною-учасницею цієї комплексної монографічної виставки. Бути представленим у світі — в цьому є свій сенс.

— Щиро дякую за змістовну розмову.

Розмовляв Володимир КУДЛАЧ.

1. «Музейний острів» — один із найвидатніших музейних комплексів Європи, що включає в себе п’ять музеїв на острові між двома рукавами ріки Шпрее. Колекції варіюються від доісторичного періоду до мистецтва ХІХ століття.

2. Фонд прусської культурної спадщини — федеральний державний орган Німеччини, який наглядає за 27 музеями та культурними організаціями в Берліні та навколо нього.

3. Див.: Кудлач В.А. Повернення святого Луки // День. — 2020. — 13 жовт. — Режим доступу: https://day.kyiv.ua/article/kultura/povernennya-svyatoho-luky.

НА ЗНІМКУ: з директором Старого музею Берліна

доктором Ральфом Гляйсом (крайній ліворуч).

Світлина з архіву Ігоря Пороника.