Вибори, вибори, вибори. Від них нікуди не подітися. Демократія перемагає саму себе. Але у різних країнах — із різним результатом. Про це — трохи згодом.

А зараз слід виконати обіцянку — закрити сюжет про казанський саміт, зустріч лідерів БРІКС. На ньому були представлені майже всі країни «глобального Півдня». Серед них керівників держав та урядів — понад два десятки. Коментатори солідних ЗМІ єдині в думці, що єдиної думки щодо проблем зовнішньої політики у Сі Цзіньпіна, Нарендра Моді та інших жителів півдня не було і бути не могло. Інтереси у них настільки різні, що справу не рятує загальна ворожість до Заходу і, конкретніше, до Сполучених Штатів Америки.

Організація бездії

Але одна справа симпатії, а інша — американський долар і найстійкіша економіка у світі. Навіть диктатори змушені на це зважати. Залишається продемонструвати єдність БРІКС на спільній фотографії і по черзі обійнятися з надією «глобального Півдня» — путлером. У нього достатньо ядерних бомб, щоб знищити всі частини світу. Включаючи московію і себе самого. Ті ж солідні ЗМІ вважають загрозу божевільного старого блефом і не вважають за потрібне обговорювати майбутній апокаліпсис. Але чиновники Організації Об’єднаних Націй на чолі з генсеком Антоніо Гуттерешем раді, що існує загроза, яка виправдовує їхнє високе становище і нікчемне існування з високими зарплатами та статусом, що дозволяє в усе втручатися. За-звичай таке втручання ні до чого не призводить. Миротворці ООН у зоні конфліктів захищають лише самих себе, а гуманітарна допомога з ооні-вських засіків потрапляє до рук терористів та обмінюється на зброю.

Але на саміті БРІКС у Казані втручання Гуттереша, який туди прилетів, дало користь. Не всьому БРІКСу, що-правда, а тому, хто те казанське шоу затіяв. Путлер хотів і досяг блискучого результату в пропаганді. Показав, що кремль не ізольований на міжнародній арені, а має широку підтримку. Начхати він хотів на міжнародне право, Статут ООН, на його Радбез і на чиновників, включаючи генсека. І ціна за успіх смішна — хліб-сіль, піднесені дівчатами після виходу з літака, та розшитий золотом халат від вдячних татар.

Кожному з диктаторів Гуттереш встиг сказати щось приємне і так увійшов у роль миротворця, що з Казані збирався вирушити до Києва. Може, й українці оцінять — подарують вишиванку на згадку. Та ба! Наші не пустили до Києва того, хто починаючи з 2014 року (крім висловлювання занепокоєння) не зробив фактично нічого для припинення російської агресії проти України. Це м’який варіант. Ізраїльські євреї генсека ООН узагалі оголосили персоною нон ґрата. Та ще й ухвалили закони, які забороняють діяльність місій, що забезпечують терористів псевдогуманітаркою.

Нашій країні теж не завадило б ухвалити кілька законів, які уточнювали б правила взаємодії з установами ООН та їхніми співробітниками. Глава української делегації в Радбезі, постійний представник України при ООН Сергій Кислиця не задоволений, звісно, як апарат на Іст-Рівер реагує на порушення Статуту ООН російським агресором. Але у постпреда нема юридичної підтримки з боку українського законодавства. А саме — для ухвалення санкцій проти ООН за бездіяльність.

Повернемося до виборів

Але повернемося, як і обіцяв, до теми виборів. До тих результатів, які не сходять із перших шпальт газет та прайм-таймів ТБ. З перервою на тиждень пройшли виборчі кампанії в Молдові та Грузії, у двох не схожих одна на одну, але об’єднаних темами «окуповані території» та «економічні зв’язки з москвою» країнах.

Молдова досягла деяких успіхів. У другий тур на виборах президента з великою перевагою перед іншими кандидатами вийшла Майя Санду, чинна президентка. Одночасно проходив референдум щодо зміни Конституції країни і курсу на приєднання до Європейського Союзу. Прихильники євроінтеграції здобули там перемогу. Але перемогу не дуже переконливу. Майже половина молдован висловилася проти. Що покаже другий тур виборів президента — поки що не зрозуміло. Проти Санду чимало виборців. І з курсом на Євросоюз є складнощі. Економічний та політичний вплив москви на Молдову зберігається. Зберігається і проблема Придністров’я, постійний важіль тиску на країну.

Через тиждень відбулися парламентські вибори в Грузії. Їхні результати в якомусь сенсі були очікуваними, але значний відрив партії «Грузинська мрія» (за спиною якої — олігарх Бідзіна Іванішвілі) від решти учасників виборчих перегонів приголомшив багатьох. «Мрія», щоправда, не досягла формування конституційної більшості. Але й простої більшості достатньо, щоб ухвалювати необхідні закони. А багато таких законів (репресивних) грузинам прямо нав’язують з москви. Також з москви нав’язують збереження «незалежності» Абхазії та Південної Осетії, територій, фактично окупованих 2008 року росіянами. Спроби опозиції зіграти на поверненні відрізаних частин Грузії під час виборчої кампанії пропагандисти «Грузинської мрії» називали закликом до війни з москвою. А нової війни із росіянами мало хто хоче. Наразі по всій Грузії проходять мітинги з протестами. Але навіть у Тбілісі, де протести очолила президентка Саломе Зурабішвілі, надії на перегляд результатів виборів є мінімальними.

На пострадянському просторі змінити правлячу владу за допомогою виборів практично неможливо. Десь населення це зрозуміло, десь досі не розуміє. Як не розуміють цього в Україні, сподіваючись, що торжество справжньої демократії при-йде з військовою перемогою. Досвід Сполучених Штатів Америки доводить: стійка демократія — не результат переваги над зовнішнім ворогом і не результат громадянської війни. А результат тривалого розвитку інститутів громадянського суспільства. Нам потрібна мужність, щоб агресора перемогти. І нам потрібне терпіння, щоб війна українську демократію не знищила.

У світі є лише одна держава, де вибори досі залишають у людей надію, що «поганих хлопців» можна легально і чесно відправити у відставку, а на їхнє місце посадити «хлопців добрих». Ви знаєте, як ця країна називається. Вона — наш друг і союзник. 5 листопада там — вибори президента. Слава цій країні!

Слава Україні!