Якщо хтось очікує прочитати в короткому огляді виклад або аналіз тригодинного інтерв’ю президента нашої країни Володимира Зеленського американському блогеру Лексу Фрідману, то очікування марні. Дивіться «Єдині новини» по телевізору або в соціальних мережах. Там усе є. Ба більше, трьома мовами синхронно. Диво сучасних технологій.

Ми ж спробуємо вийти за рамки мейнстриму. Поговоримо про теми неочевидні.

Ще раз про ефективного менеджера

Перша неочевидна тема — близька інавгурація Дональда Трампа. Здавалося б, за півтора тижня все стане зрозуміло. Ставки зроблені, карти роздані. Америка 20 січня стане знову великою. І з кожним днем величі буде більше. Не відомо тільки, що з величчю робити. Тримати парасольку на випадок ядерної війни безглуздо. З боку Тихого океану ядерні держави (КНР, КНДР, Індія, Пакистан і ті, у кого «бомби поки що нема»). З боку Атлантичного океану — росіяни, готові застосувати бомбу. Посередині — Європа, до смерті перелякана і до воєн не підготовлена.

Під час виборчої кампанії пообіцяти можна все, що завгодно, але після виборів треба шукати ефективного менеджера, готового за будь-яку ціну зображати успіх. Зараз таких діячів нема. Вони загинули у ХХ столітті. Але Дональд Трамп подібну людину знайшов у ХХІ. Це — Ілон Маск, з якого ефективність щодня аж фонтанує. Не важливо, що більшість його ініціатив закінчується нічим, а інші завдають Маску збитків. Найбільша космічна ракета і власний космодром є. Автомобілі на акумуляторах витісняють бензинові двигуни внутрішнього згоряння повсюдно. Готуються до серійного виробництва десь зо двісті штук технічних новинок, відбираються кандидати для першого поселення землян на Марсі.

Але є одне «але». Таланти і генії в галузі технологій не мали і не мають здібностей політиків і не претендують на керівні посади в державному управлінні. Їм не цікава така діяльність. Генрі Форд міг би стати президентом США. Але не захотів обиратися. Альберт Ейнштейн відмовився від запропонованої йому президентської посади в Ізраїлі. І таких прикладів безліч. Для політика і державного діяча на першому місці — здатність до комунікації, вміння спілкуватися і подобатися широкому колу виборців, яким би банальним не було таке визначення. Трампу вдалося також потрапити в резонанс настроїв американців, втомлених від показного гуманізму демократів і незаслужених (на їхню думку) привілеїв для нових іммігрантів.

Ілона Маска найняли для того, щоб підвищити ефективність роботи уряду Трампа, а ефективність управління державою має мало спільного з гуманними мотивами всередині країни. Із цим Маск впоратися, мабуть, здатний. Не впорається він тільки з перенесенням жорстких методів Трампа в зовнішню полі-тику США. Ще до інавгурації шефа його ефективний менеджер встиг посваритися з лідерами країн Євросоюзу і навіть «глобального Півдня», незадоволеними роллю масовки під керівництвом невідомо кого. Британцям здалися образливими повчання на адресу лейбористів, які здобули абсолютну перемогу на виборах. Німці обурені підтримкою Маском ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини». Є й інші «дрібниці», де ефективний менеджер поводиться на всіх континентах, як слон у крамниці з посудом.

Смуга перешкод

Але все це дріб’язок. Усе можна буде пробачити, якщо Маску за завданням Трампа вдасться припинити війну в Україні та закріпити успіх, який на початку 2020-х дозволив Ізраїлю вирватися з арабської ізоляції. Якщо єврейську державу в перспективі вдасться все-таки захистити, то українську пожежу погасити складніше. На словах більшість країн та їхніх лідерів Україну підтримують. А насправді існує мільйон відмовок, щоб усе на словах і залишалося. Зрозуміло, що посадити за один стіл загарбника із жертвою агресії можна лише за згодою двох сторін. Але Москві взагалі не потрібні переговори. Росіяни можуть погодитися на них винятково за умов розгрому їхньої армії. А це в найближчому майбутньому малоймовірне.

І що ж робити Ілону Маску? Він не розпоряджається стратегічними ракетами і ракетами середньої дальності, здатними «примусити до переговорів». У нього нема дару дипломата. У нього є тільки дуже багато грошей і згода наймачів, щоб ці гроші він витрачав. До речі, за першого президентства так хотів робити сам Дональд Трамп, який розглядав путлера як звичайного бізнесмена. Намагався укласти з маніяком угоду і підсилав у кремль агентів із привабливими пропозиціями. Але тепер до Великого Дональда дійшло: гроші вирішують не все.

За допомогою Маска, за чутками, у Вашингтоні розробляють дві комбінації. Одна — умовний батіг, коли м’які санкції перетворяться на сильні, нафта і газ подешевшають у кілька разів, у путлера забракне мільярдів на продовження війни й українська пожежа сама собою згасне. Другий варіант — умовний пряник, щоб дати росі-янам все, що попросять, Штати погодяться на всі їхні умови, включно з капітуляцією України. «Батіг» реалізувати важко. Доведеться домовлятися з виробниками на Близькому Сході. Включаючи ворогів США. «Пряник», на перший погляд, втілити в життя легше.

Але є кілька перешкод, які не можна обійти. Перша перешкода — Європа, яка має моральні зобов’язання перед Україною. При цьому більшість наших сусідів (до речі, за наполяганням Трампа) витратили на виробництво зброї величезні гроші й уклали контракти на космічні суми.

Друга й основна перешкода для реалізації «пряника» — Україна. Не лише держава та армія — майже весь український народ. Визнати поразку від росіян так само неможливо, як Ізраїлю визнати поразку від арабів. А капітуляція перед путлером — ганьба, яка спровокує в нашій країні громадянську війну та призведе до непередбачуваних наслідків. До хаосу, який гірший за війну.

Навряд чи у Вашингтоні цього не розуміють. Тому спробують вибрати середнє. Щось на зразок «солодкого батога» для рашки і «гіркого пряника» — для нас. Як це виглядатиме в теорії — скоро дізнаємося. А на практиці побачимо після перемоги.

Слава Україні.