Останнім часом до корпункту «Нового дня» у Нововоронцовці звертаються стривожені жителі сіл, які просять з'ясувати, чому за 5 кілометрів від виїзду до села Золота Балка працівники Нововоронцовського райавтодору озброїлися не лопатами, а сокирами та пилою? На місці, в присутності водія приватного автомобіля та двох пасажирів, кореспондент переконався, що це правда. На узбіччі траси стояла машина, доверху завантажена щойно зрубаними тополями та акаціями. І безперестанку дзижчала пила, а їдкий дим стояв коромислом...

— Якщо не драматизувати ситуацію, то ніякої нашої вини у вирубці тополь і акацій немає! — пояснює начальник райавтодорбуду Сергій Синиця. — Ми виконуємо лише вказівку Служби автомобільних доріг

Херсонської області. На руках маємо дозвіл на вирубку дерев-сухостоїв, аби створити сприятливий для водіїв трикутник видимості. Не секрет, що дерева нерідко стають причиною скоєння страшних аварій, особливо взимку та в пік курортного сезону. Ми маємо зрубати всього 400 дерев, з них 248 сухостоїв, під сокиру найближчим часом на трикутниках видимості підпадуть ще 160 дерев. Декому може здатися, що ми більше нічого не робимо, а лише знищуємо зелені насадження. Це не зовсім так! Лише торік шляховики власноручно посадили 160 дерев! Крім цього, наша організація минулої осені заклала розсадник із вирощування більше тисячі саджанців каштанів. Це робиться з тією метою, щоб утридорога їх не купувати. Через кілька років каштани буйно зацвітуть на місці вирубаних старих дерев. А в недалекому майбутньому ми подбаємо і про розсадник для сіянців акації білої та горіха.

А коли поцікавився у Сергія Володимировича, на які потреби йде зрубана деревина, почув у відповідь: «Даремно деякі нововоронцовці намагаються начепити на нас ярлик споживачів! Дрова ми реалізуємо не за спекулятивною ціною, а своїм працівникам у рахунок зарплати. Вони нам лише дякують — паливо на зиму ще нікому не завадило!».

З начальником райавтодорбуду Сергієм Синицею можна погодитися, що робітники не по-хижацьки знищують природу, а роблять корисну справу. І те, що самі садять дерева, теж похвально. Додам лише від себе: яким повітрям дихатимемо завтра і чим обігріватимемо свої оселі, якщо через кілька десятків років зникнуть гектари лісових насаджень? Вугілля, видобуте ціною людських життів на шахтах Донбасу, сільському населенню продають втридорога. А про газифікацію в районі на довгий час можна забути?