Саме 11 квітня 1945 року в’язні концтаборів Бухенвальда підняли збройне повстання. Вони захопили у полон есесівців та солдат охорони. У таборі знаходились кілька десятків тисяч ув’язнених із вісімнадцяти країн Європи.

За роки другої світової війни через табори смерті пройшли вісімнадцять мільйонів людей, були там і наші земляки. Мало кому із них пощастило повернутися на Батьківщину.

Кожного року тих, хто не з чуток знає, що таке концентраційні табори, стає все менше: даються взнаки тяжка праця та нелюдські умови утримання, які довелося перенести під час полону.

Нині у Скадовському районі ветеранів, які перебували у Бухенвальді, Дорі, Освенцимі, Майданеку, Маутхаузені та інших таборах, трохи більше сотні. Анатолія Петровича Приходька, який нині проживає у Скадовську, погнали в неволю в шістнадцять років. Він не дуже любить згадувати ті часи. Каже, було тяжко. Жили у надголодь, працювали у місті Бремен, в порту. Ввесь день без перерв розвантажували вугілля і руду.

Чимало страждань довелося перенести нашим землякам, які були вивезені у фашистську Німеччину майже дітьми. «Це було випробування на виживання», – згадує крізь сльози ті часи ще одна скадовчанка, Галина Петрівна Семенюк. Вона шістнадцятирічною дівчинкою потрапила до Мюнхена, де зранку до ночі розбирала руїни розбомблених авіацією будівель. Годували ув’язнених гнилою картоплею та шпинатом. Жили полонені в будівлі школи, де в одній класній кімнаті розміщувались більше 60 осіб.

І хоч колишні ув’язнені отримали компенсацію за роки перебування у фашистській Німеччині, та це досить низька ціна за здоров’я, яке вони залишили на чужині.