В ювілейний рік закладу відбулася зустріч відомої херсонської поетеси, Вчителя з великої літери, члена Національної спілки журналістів України Катерини Савченко зі студентами коледжу.

Завжди е про що поговорити Катерині Савченко (в центрі) з керівництвом Бериславського педколеджу.

«Не сходіть з обраної вами стежки, не зраджуйте своєму вибору!». Таку пораду дала майбутнім педагогам випускниця Бериславського педучилища 1963 року, вчитель з піввіковим стажем Катерина Савченко. 21 вересня в стінах рідного закладу, нині педколеджу, відбулася її творча зустріч зі студентами і викладачами БПК, на якій пролунали поезії Катерини Миколаївни, спогади про роки навчання в училищі, відверта й зворушлива розмова про те, що хвилює нинішню молодь.

Російський поет Євгеній Евтушенко писав: «Учителями славится Россия, ученики приносят славу ей. Не смейте забывать учителей!». Особисто мене переповнює відчуття гордості і безмежної поваги за те, що наш заклад має таку випускницю — гордість нашого училища, — зізналася директор Бериславського педколеджу Маргарита Климович. — Катерина Савченко — це вчитель, який дійсно не зрадив своїй професії, досі працює в Херсонській загальноосвітній школі № 4 вчителем української мови і літератури, є старшим учителем вищої категорії, відмінником освіти України, організатором літературного гуртка «Струмок», авторкою 14 поетичних збірок і просто — живою легендою!

У мене сьогодні щасливий день, — розповіла Катерина Савченко. — Адже я поринула у свою юність, знову пройшла вулицями Берислава, зустрілася з нинішніми студентами. Коли я закінчувала школу, тоді, щоб вступити до інституту, необхідно було десь відпрацювати два роки. Подружка пішла на консервний завод, і я разом із нею. Згодом дивлюся: це не моє, і через рік приїхала до Берислава вступати до педагогічного училища. Тоді заклад знаходився в іншому, старому приміщенні. У перший день нас привели до спортзали, там постелили матраци, і ми могли готуватися до екзаменів. Коли ж вступила, одразу полюбила нашу вчительку української мови і літератури Антоніну Софронівну Рокитянську. Вона з такою повагою ставилася до учнів! Пам'ятаю, як на уроках тихо так говорила: «Ви, шановний, сьогодні одержуєте «двійку», і ніхто в класі не поворухнеться! Ніколи не забуду нашого вчителя малювання і каліграфії Георгія Семеновича Андреева, у мене досі зберігаються всі мої малюнки з його оцінками.

Згадала Катерина Миколаївна і про зустрічі з відомими письменниками і поетами Олесем Гончаром та Миколою Братаном. Останній, до речі, теж був випускником Бериславського педучилища, і до 70-ти та 75-річного ювілеїв закладу присвятив йому вірші, один із яких, зі словами: «Спасибі, педучилище, що ти людей зростило з нас!» — став гімном коледжу.

Чимало цікавих запитаньдо Катерини Савченко поставили під час зустрічі і самі студенти. Наприклад: «Хто може назвати себе поетом?».

Та людина, душа якої співає, — відповіла вона. — Всі ми бачимо сонце, красиві дерева, квіти, але не кожен здатен передати цю красу в словах. Тож той, хто може говорити, співати в унісон із природою, може назвати себе поетом.

На питання — ким більше себе вважає Катерина Миколаївна—вчителем, журналістом чи поетом, вона відповіла, не вагаючись: «Перш за все — вчителем». Проте як у літератора у неї чимало нових задумів. «Зараз працюю над книжкою про вчителя, який воював під час Другої світової війни. Сподіваюся, на весну вона вже буде готова. Обов'язково писатиму повість про голодомор, який торкнувся нашої родини, книгу про мою знайому, котра у два роки потрапила до німецького концтабора... Задумів чимало, і я обов'язково їх здійсню. Якщо дасть Бог», — відповіла Катерина Савченко.

Переконана вона і в тому, що книжки ніколи не відімруть і не поступляться місцем комп'ютерам. Вона вважає, що сучасні технічні засоби не зможуть замінити друковане слово. Катерина Миколаївна була вражена сучасною бібліотекою коледжу, великою кількістю літератури та періодичних видань, що дозволяє кожному студентові доторкнутися до щедрот книги.

Сьогодні я бачу чимало вчителів, які змінили місце своєї роботи. Хтось пішов у перекладачі, хтось коректором, а хтось адміністратором у торговельний центр. У мене ж ніколи навіть на йоту не було думки зійти з викладацької стежини. Нещодавно, на початку навчального року, спостерігала, як одна вчителька нервово зітхала, ниючи: «О-о-ой, скоріше б «вікно», зараз ще один урок, не витримаю!». Я на неї подивилася з осудом: ну чого ти ниєш? Тільки-но розпочався навчальний рік, а ти вже заморилася! Що ж ти за вчитель? Я, хоча вже й давно на пенсії, і досі не зраджую своїй професії. Був у мене колись прощальний урок, але відтоді у мене було чимало зустрічей зі школярами, студентами. Навіть ця наша зустріч — це теж урок, і сподіваюся, що вона надовго залишиться у вашій пам'яті. Якщо ж ви обрали професію вчителя, то закликаю вас не сходити з цієї стежки, не зраджувати своєму вибору! — побажала Катерина Миколаївна студентам Бериславського педколеджу.

— Я була надзвичайно вражена аурою доброзичливості, тепла, вмінням слухати, яке панувало на цій зустрічі в Бериславі, — зізналася вона «Новому дню». — На жаль, зараз я дуже рідко виїжджаю за межі Херсона, частіше виступаю в навчальних закладах обласного центру. Тож ця зустріч була для мене дуже пам'ятною і благодатною. Вражає ставлення до збереження традицій та історичної пам'яті. З якою турботою та пошаною зберігаються у музеї відомості про кожного випускника, не тільки «заслуженого», як дбайливо ставляться до кожної краплинки відомостей про студентів минулих років. Маргарита Володимирівна Климович особисто та колектив коледжу до 80-річчя повністю оновили експозицію музею, тож він став ще кращим! Я отримала безліч вражень, які назавжди залишаться в моєму серці. Сподіваюся, що і для студентів коледжу наша зустріч стане важливою сходинкою великою книгою життя, яку їм ще треба перегорнути.