Овочева столиця України, найбільший виробник цибулі- Ці пишномовні слова, які не раз доводилося чути з великих і малих трибун, сьогодні мають той самий гіркий, як у цибулі, присмак, сумною реалією стало перевиробництво сільськогосподарської продукції, бо закупівельні ціни на неї впали до рівня її собівартості і загрожують опуститися ще нижче.

-Цього року посіяв 50 гектарів цибулі, на 35 гектарах урожай зібрано, 800 тонн продукції закладено на зберігання. На полі залишається ще більше 1000 тонн продукції. Ціна, яка спочатку становила півтори гривні, скотилася до 1 гривні за кілограм, тоді як собівартість становить 95 копійок. Все йде до того, що вигідніше буде цибулю заорати, аніж збирати собі у збиток, — таке вже було три роки тому. Так само і з помідорами: треба щодня збирати і відвантажувати по 50-60 тонн, — розповідає голова фермерського господарства «Зоря Кахов- щини» Леонід КИРИЧЕНКО, на власному прикладі показуючи розпачливу ситуацію, що склалася в цілому. — Усі в розпачі: нема ціни!

-У чому ж причина?

-На перший погляд, нікого винуватити, окрім самих себе: навіщо стільки сіяти? Але ж давайте співставимо факти і поміркуємо: у Києві помідори — по 8 гривень за кілограм, у Миргороді — по 4, а в Каховському районі закупівельна ціна — 1 гривня! Отже, проблема не в перевиробництві сільгосппродукції і відсутності ринку збуту, а в тому, що немає доступу до них. Сільгоспвиробник, як і раніше, відірваний від кінцевих результатів своєї праці, а саме: реалізації вирощеної продукції.

Зрештою, це матиме з^бні для овочівницької галузі наслідки: чимало сільгоспвиробників розоряться, бо їм треба повертати кредити. Наступного року посівні площі скоротяться — і ціни підскочать у кілька разів. Але кому від цього радість?

- Який вихід із такої ситуації?

-Про це була, зокрема, мова минулого тижня на нараді з фермерами області, яку проводив заступник голови облдержадміністрації М. Мельник.

Було дано доручення розібратися, чому консервні заводи припинили приймання продукції, і відновити їхню роботу.

Але, щоб не було перевиробництва і затоварювання, слід виходити за межі області, просувати нашу овочеву продукцію на ринки інших регіонів.

Також і держава через Міністерство закордонних справі і Мінагрополітики повинна шукати ринки збуту і рятувати людей: за кордоном — від голоду, у своїй країні — від розорення і злиднів. А то складається парадоксальна ситуація: мільйони людей у світі недоїдають, а ми заорюємо вирощену продукцію.

-Створення логістичних центрів на зразок компанії «Грін Тім» вирішить проблему?

-Світова практика свідчить, що такі логістичні центри мають створюватися самими ж сільгоспвиробниками на кооперативних засадах. Не будемо відкривати Америку, а візьмемо за приклад Францію, де всі сільгоспвиробники кооперовані: самі переробляють і продають свою продукцію. Кооперування — питання № 1, і воно ж найбільш проблематичне. Бо ми, фермери, самі не бажаємо об'єднуватися, не віримо в кооперацію, у можливість створити кооперативи, які могли б напряму, без посередників, укладати угоди з супермаркетами чи переробними підприємствами про поставки продукції.

Ми й досі хазяйнуємо поодинці: сіємо, кому що й скільки заманеться, збираємо продукцію, яку не знаємо куди діти, укладаємо договори, які не виконуються... Наша сила — в єдності! Але її немає, тому ми такі слабкі.

-Ще одне питання до Вас як віце- президента Асоціації фермерів і землевласників України: яке ставлення АФЗУ до очікуваного зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення?

-У Київ на засідання Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики було делеговано трьох членів АФЗУ. І ми переконали, подавши купу зауважень, авторів законопроекту у тому, що він сирий. Народні депутати під враженням побаченого під час поїздки до Франції, де вивчали досвід, теж виступили за доопрацювання проекту закону.

Ми категорично проти зняття мораторію на продаж землі, оскільки держава не готова до створення ринку землі, тому цей важливий крок треба відкласти на 5 років.

І взагалі, чим далі Україна входить у ринкові відносини, тим глибше поринає в продовольчий хаос. Форсуються закони про продаж землі, а законопроект про сівозміни, який треба негайно приймати і виконувати, і досі блукає По Верховній Раді.

Є проблеми, які не вирішити на рівні області і району. Але Мінагрополітики своїми діями (чи бездіяльністю) лише поглиблює прірву, в яку продовжує сповзати українське село. Не хочеться в це вірити, але якщо так триватиме й далі, в Україні села не стане.