Багато років поспіль у консервному цеху ВАТ «Нововоронцовська харчосмакова фабрика» в дві зміни працювали не лише жителі райцентру, а й навколишніх сіл та приїжджі із Західної України. Ім за тяжку роботу не дуже щедро платили, але, як мовиться, на безриб'ї і рак — риба. Як би там не було, а фабрика впродовж десятків років годувала та одягала сотні людей. Але «драконівські» банківські кредити, повальна дорожнеча та інші чинники негативно вплинули на її виживання в умовах ринкової економіки. Нині ж височенна іржава труба більше не засмічує атмосферу й фабричний гудок не запрошує степовиків на роботу. Жителі району змушені перебиватися випадковими заробітками або їздити за тридев'ять земель у пошуках кращої долі. Якби підприємство харчової промисловості працювало, то його виробничі потужності й технічна оснащеність сприяли б випуску якісної продукції у великому асортименті, як це було в минулих роках. Попит на овочеву та фруктову консервацію нововоронцовців у багатьох регіонах України та за її межами був справді великий, а нинішній рік звів усе нанівець.

— А чого нам ще чекати?! — говорить одна з колишніх робітниць підприємств, котра відмовилася, щоб її прізвище надрукували в газеті. — Все, про що я розповім, не плід моєї фантазії! Декотрі власники ласих шматків нерухомості в нашому містечку ще торік побили горщики, а розплачуються люди! Допрацювалися, як кажуть, до ручки: не один місяць у судах з'ясовують між собою стосунки! А раніше пустили наліво кілька тисяч тонн чужої пшениці. Навіть торік на всю Україну по «Інте- ру» показували сюжет. Ми зразу здогадалися про кого йдеться! А коли харчосмакова фабрика, в будівництві якої багато років тому брали участь сільгосппідприємства району, перейшла в інші руки, почалися наші негаразди, хоча нові власники вклали в реконструкцію та придбання сучасного обладнання величезні суми грошей. Та яка від цього користь простим трудівникам?

Можливо, співрозмовниця трохи згустила фарби, але вона близька до істини. Консервний цех фабрики вже багато місяців не працює, а про зникле в невідомому напрямку зерно, як і побиті горщики, — чиста правда!

В нинішньому році в садках тисяч жителів району непогано вродили абрикоси, вишні, черешні та персики, але безцінним вітамінам дорога до консервного цеху фабрики була наглухо закрита! Як і помідорам, огіркам та іншій овочевій продукції. Тонни фруктів улітку нікуди було дівати, а орендарі десятків гектарів родючої землі, вигідно реалізують вирощену городину з коліс. І не скаржаться: живі гроші ще нікому не завадили.

І в селі Михайлівці Нововоронцовсько- го району багато років невеличкий кон* сервний завод не працює, хоча дарів городу та саду вистачає, аби було що переробляти на овочеві консерви, пасти, соки, соління та фруктові компоти, варення тощо. А коли тут нещодавно з'явилися робітники, котрі почали вирізати іржаве металеве обладнання, по селу пішов поголос: мовляв, ріжуть по-живому, позбав- ляючи СТОВ «Дніпро» належного йому нерухомого майна! Аби поставити крапку в плітках, журналіст звернувся за роз'ясненнями до директора СТОВ «Дніпро», депутата Нововоронцовської райради Анатолія Давиденка.

— Наш невеличкий консервний завод побудували ще в 70- х роках минулого століття, — робить він екскурс у далеке минуле. — Обладнання не тільки давно морально застаріло, а й дуже зносилося. А щоб поставити сучасне, необхідно мати на банківському рахунку чималі кошти. Правлінням товариства прийнято рішення про списання старого обладнання та здачу його в металобрухт. Зараз ставимо питання про встановлення нового сучасного обладнання для переробітку томатів. Але на це потрібен час. А вигадувати різні небилиці та чіпляти ярлики — справа невдячна! На виручених коштах від поточеного іржею обладнання великих грошей не виручиш, а махнеш рукою — безповоротно втратиш!

Директор сільгосппідприємства Анатолій Іванович Давиденко від слів перейшов до справжнього діла. Аби в недалекому майбутньому обновлений консервний завод мав що переробляти, в господарстві вже впровадили крапельне зрошення овочевих плантацій. Лише в нинішньому році в зрошення городини було вкладено 1 мільйон 211 тисяч гривень. Хотілося б, щоб на це звернули увагу ті господарники, котрі вирощуванням овочів та їх переробкою безпосередньо на місці не хочуть займатися.

Це — набагато вигідніше, ніж здавати на заготівельні пункти обладнання консервних заводів, а в касах сільгосппідприємств віє вітер! І закриті консервні цехи в сезон переробки овочів та фруктів — це крок у нікуди. Невже ми хочемо завозити з інших регіонів України та сусідніх європейських держав овочі та фрукти, які з успіхом самі можемо вирощувати у великій кількості та вигідно продавати?! Благодатна херсонська земля віддячує працьовитим й ініціативним господарям , а безгосподарники лише бідкаються та підраховують мільйонні збитки!