У попередніх випусках «Новий день» писав про те, що у Музиківці Білозерського району було відкрито чоловічий монастир. Ми вирішили детальніше дізнатися про те, яким є монастирське життя, і звернулися до ігумена.

— Святі отці говорять, що монастир — це духовна лікарня, — розповідає ігумен Музиківського чоловічого монастиря Неофіт. — Ми приходимо в монастир з зіпсованою волею, різними звичками. А в монастирі намагаємося їх позбутися і наблизитися до Спасителя. Сутність монаха — поєднати свою волю з волею Божою.

Батьківщина монастирів — Єгипет. Першим монахом був Антоній Великий, а першим аскетом — Павло Февейський. Споконвіку чернецьке життя було взірцем для наслідування.

— І зараз, у сучасному шаленому світі, монастирі потрібні. Вони — маяки, що вказують шлях до Царства Небесного, — переконує отець Неофіт. — Є скептики, котрі вважають монастирський спосіб життя кроком назад — до середньовіччя.

Та варто пригадати хоча б історію Русі. Саме православні монахи принесли в Київську Русь культуру, музику, живопис.

Зараз у Музиківському чоловічому монастирі Святої Покрови є три монахи та два послушники. Досі у приміщенні триває ремонт: перекривають дах, проводять електрику. Складно одразу навести лад там, де все було потрощено, зруйновано. Та ігумен сподівається, що до Великодня вдасться виконати всі необхідні роботи.

— У сучасному світі є чимало моделей діяльності монастиря, — ділиться думками ігумен. — Можна відкрити свій сайт в інтернеті, вести листування з людьми, відповідати на духовні запитання. Народ повинен знати, що може прийти сюди з будь-якими проблемами, проханнями, незгодами. Наші монахи — це не старці і не схимники, які шукають усамітнення і ведуть закритий спосіб життя. Монастир існує для спілкування і духовної підтримки. Не соромтеся цією підтримкою скористатися!