ДИВЛЯЧИСЬ НА РОБОТУ НАШОГО УРЯДУ, ПАРЛАМЕНТУ, ВСІЄЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕДВИБОРНОЇ КАМПАНІЇ ВИНИКАЄ БЕЗЛІЧ ПИТАНЬ, НА ЯКІ ТАК НЕ ПРОСТО ЗНАЙТИ ДОСТОЙНУ ВІДПОВІДЬ...

Власне, якби в роботі нашого Уряду було стільки чіткості, виваженості, порядку, як у розкішному і не в міру об'ємного гардеробу наших можновладців, то проблем і негараздів у нашій економіці і в повсякденному житті кожного українця, я так думаю, було б значно менше.

Чому урядові і парламентські шевці, стилісти і модельєри можуть працювати так, щоб нашим керманичам не соромно було виходити на люди, а інтелектуальне забезпечення економічних перетворень знаходиться на ганебному рівні? Чому потерпає і розплачується власним добробутом, здоров'ям за головотяпство столичних керманичів і багатотисячної армади державних службовців український народ? Чому за 18 років вони нічого так і не збудували, а пів-України продали? Та тільки тому, що вся ця орава (отримуючи досить солідні посадові оклади з державної казни) належним чином не використовує свої привладні повноваження, інтелектуальні здібності та, зрештою, й особистий громадський обов'язок на благо народу. Українцям щоразу на виборах і без виборів безвідповідальні лідери-партфункціонери підсовують як не одних ділків так інших пройдисвітів. Але вони ж згодом виявляються звичайнісінькими сучасними українськими Іванами Сусанінами, які і заводять економіку, державу і все суспільство в безвихідь, виправдовуючись надуманими причинами, використовуючи як свій козир так і таке явище, як світова фінансова криза. Цілком закономірно, що кожного небайдужого українця, особливо напередодні виборів Президента, турбують відповіді на головні запитання:

1. Чому в Україні 18 років поспіль все відбувається за хибним сценарієм?

2. Чому саме нас, простий трудовий народ, ці привладні ділки (бо інша назва їм вже не підходить) кинули в болото ганьби і неслави?

3. До яких пір це буде продовжуватись?

А відповідь нам, українцям, треба шукати у собі! Ми ж цю владу через всенародне обирання садили у високі крісла, самі ж давали повноваження у руки... От тому то тепер і розхльобуємо гірку юшку за кучмівсько-ющенківським кулінарним рецептом. От тому то тепер і замість корисних справ — одні обіцянки рясні, а діла -пісні. До речі, нам є чим «пишатись!» Наші можновладці перевершили всі капіталістичні країни Європи і Америки з кількості обіцянок на душу населення. Нардепи, чиновники, корупціонери, акціонери, банкіри, благодійники, мільйонери... Всі вони живуть на трудові народні копійки!

Скільки олігархи зробили уже для народу контрольно-ревізійним органом... За 100 років не підрахувати. Дбаючи про власне збагачення, знехтували, сплюндрували основний Закон держави -етапі Конституції існують на сьогодні тільки на словах. Народ, який є єдиним джерелом влади в державі, насправді безправно відсторонено від влади ... Боротьба за ідеали добра та справедливості закінчилась перемогою беззаконня та безкарності...

У повсякденному житті український народ стикається з тим, що: «Справедливість є, нема грошей щоб її купити»; «У кого грошей пуд, за тим тягне суд»; «Закон один для всіх, та не всім по кишені!»; «Феміда судить по-справедливості: хто більше покладе на чашу її терезів — той і має рацію»... Така вже правда нашого життя!...

На теренах же правосуддя (кривосуддя) — мертве царство, німота, безпробудна глухота. Ось вам реальний приклад: декілька років добивається справедливості намагаючись відстояти свої людські права Раїса Павлівна Харламова, що проживає по Придніпровському спуску, 2. Томи переписки з усіма правоохоронними органами, але кругом глухота і німота. А все просто — немає у Раїси Павлівни грошей «цілий пуд», а значить і проблема не вирішується роками. А така собі бізнес-леді Вернікова попирає закони, людську гідність... І все їй сходить з рук. Далі, помічник прокурора Дніпровського району Партика (про яку вже неодноразово говорилось в херсонських ЗМІ), займає чергову квартиру, хоча має й інші (і це в той час, коли більше десяти тисяч осіб у місті потребують одержання, поліпшення житлових умов...), але за комунальні послуги не сплачує, вважаючи це, напевно, нижче своєї гідності. Мешканці цього будинку вже за голову беруться, листи у всі можливі інстанції пишуть, до суду бігають... А що суд?... Мовчить суд.

Є приклад і зворотного характеру: КП «Дніпровський» не виконуючи своїх зобов'язань (надання послуг) направляє безліч заяв до суду «про стягнення заборгованості за послуги...», яких в природі не існує. І що суд? А суд в цій справі проявляє спритність, оперативність — стягує з людей надумані борги, не беручи до уваги ніяких заперечень, відсутність доказових документів з боку КП. А чого варті приклади подібних історій Василя Олексійовича Роседіна (вул. Шовкуненка), сім'ї Майбороди (вул. Миру)... А якщо так піде і далі, це ж чекатиме кожного з нас! Ну, хіба ми таке вже бидло, яким нас вважає влада? Хіба нам всім не хочеться жити по-людськи? Вирватись із каторжних пут беззаконня та свавільної бездіяльної влади???

Та досить вже це терпіти, людоньки!!! Сьогодні, за декілька днів до дня, коли країна робитиме головний вибір свого майбутнього, мені хотілося б побажати всім нам разом і кожному окремо: «Не спіши за гречку голос свій віддати! Буде каша з неї вельми гіркувата!»