Звідусіль ми чуємо заклики влади про те, що треба піклуватися про майбутнє покоління, про його здоров'я, бо молодь і діти — це цвіт нації та її надія. Можливо, десь у інших областях це так і є. Але наша Херсонська область чомусь не зовсім добре піклується про дітей. Чи неправильно розуміють наші чиновники «настанови» пана Президента, чи просто їм сил на це не вистачає — незрозуміло. Та тільки от маленьким дітям це не поясниш.

Ось і в дитячому садку села Чкалове Новотроїцького району вже третій рік поспіль діти чекають на нормальне опалення — так стверджує завідувачка ясел-садка Світлана Краснікова: «Наш садок фінансується сільською радою, і ми ніколи не просили чогось надприродного. Але опалення, що зараз функціонує у яслах, — пічне, а це не лише ризик того, що заклад може бути закритий санітарно-епідемічною службою, але й ризик у першу чергу для дитячого здоров'я, яке від пилу та сажі аж ніяк не покращиться. Саме тому ще з початку осені разом з батьками знову і знову нагадували голові сільської ради про нашу проблему. Розуміємо ми і те, що на фінансуванні селищної ради знаходяться ще три дитячих садочка, але ж... Писали і звернення, збирали батьківські збори (на яких сільський голова був присутній), їздили до району, діти вже й Новий рік відсвяткували, а у садочку температурний режим +10 градусів. Домовились із селищним головою про перебудову печі, що має краще обігрівати, але все-таки хочеться нормального опалення для маленьких».

В свою чергу сільський голова Володимир Сапрон розповідає, що треба вирішувати проблему конструктивно і не починати конфлікту, бо фінансує сільську раду держава. І його теж можна зрозуміти — хто ж це десь там, «зверху», хто буде цікавитись проблемами маленького села? «Ми будемо закладати кошти в бюджет 2010 року для фінансування опалення дитячого ясел-садка «Берізка», адже зараз у нас на фінансуванні знаходиться чотири таких заклади -це найбільше навантаження сільської ради в області. Ми кожного року беремо участь у якійсь міжнародній програмі, виграємо гранти, які дають нам можливість залучати додаткові кошти. На сьогодні це Програма ООН. Бо коштів, що виділяє нам держава, звичайно не вистачає, — говорить Володимир Вікторович. — Зараз цей дитячий садок знаходиться на такому ж опаленні, як й інші, що фінансуються нашою селищною радою. Особисто я — проти того, щоб закривати цей дошкільний заклад, але для того, щоб щось зробити — потрібні кошти. Наприклад, зробити електричне опалення у цьому дитячому садку коштує 150 тисяч гривень — це для сільської ради просто нереально. Тому пропонуємо таку альтернативу, яка зараз найбільш реальна, а потім буде видно».

Отож, виходить, що держава у котрий раз повертається спиною до простих людей. І проблеми маленького села, яке ще у радянські часи годувало велике місто, просто нікому не потрібні. Тому як дбаємо, так і маємо. На жаль. Та тільки як довести маленькій дитині, що вона не нагріється взимку і спатиме в холоді тільки через те, що якісь чиновники геть не приділяють їй уваги і вже вкотре купують нову машину? Цікаво, чи згодилися б ці люди відправити у такий дитячий садок своїх власних дітей? Гадаю, що ні. Та і батькам діточок несолодко: вести малечу до дитячого садка, де вона збирає хвороби на майбутнє, — заняття не з приємних. Чекатимемо, що ж принесе країні нова влада: чи стане краще жити маленькому українцеві?