17 січня українські виборці підуть голосувати. Оскільки це — далеко не перші вибори, ми йдемо на них із байдужістю -як на останні. І не розуміємо, що треба робити і як голосувати, аби наш голос не пропав

Політичне протистояння останніх років в Україні не дозволяє нам об'єктивно ставитися до того, що відбудемся 17 січня. І досип, юнкий демократичний інструмент у наших руках знову стає кувалдою. Щось заважає українцям сприймати президентські вибори так, як їх сприймають у всьому світі. Особливо перший тур. У будь-якій європейській країні, де є багатотурове голосування, досвідчені виборці використовують вибори ще й як засіб демонстрації своїх симпатій. Тому в першому турі у більшості країн відбувається такс серйозне розпорошення голосів. Влада не може ігнорувати думку людей. Ні, вона була б рада ігнорувати, але після першого туру йде другий, і виникає необхідність домовлятися. Підтримка третього, четвертого, а іноді й п'ятого кандидата у списку претендентів на президентське крісло може вирішити результат виборів у другому турі. А значить лідери будуть домовлятися з тими, хто дихав їм у спину в першому турі. І тонкий політичний механізм запускається. Чим більше у кандидата, який не пройшов у другий тур, голосів, тим більше шансів, що з ним будуть серйозно вести переговори про підтримку ті кандидати, які пройшли далі. А якщо так, то політик, на якого ви поставили, має всі шанси на владу. Тільки не настільки переконливі, як у випадку перемоги. Тому не варто дозволяти головному виборчому міфу вплинути на ваш вибір.

Головний міф такий: «якщо я проголосую за кандидата, у якого менше або зовсім немає шансів на перемогу, то мій голос пропаде». Так дійсно відбувається на виборах до Верховної Ради. Ви підтримуєте партію-аутсайдера, а вона не проходить. Ваш голос пропав. Але все з точністі до навпаки при двотуровому голосуванні. Якщо ви віддаєте свій голос лідеру перегонів, то він точно пропадає. Як от у ситуації з Віктором Януковичем. Він забезпечив собі місце у другому турі ще до початку кампанії. Ваш голос стане одним із мільйонів. А от якщо йому буде потрібна підтримка кандидатів, які не пройшли в другий тур, ось тоді ваш голос важливий. Той політик, за якого ви голосували, буде змушений відстоювати свої принципи після пропозиції підтримати одного з лідерів. І ваш голос здобуде вагу. Уявіть собі кандидата в президенти, у якого за спиною хоча б 3%.Аякщо ці три відсотки — вирішальні? А якщо б їх було 5, а багато прихильників цього кандидата віддали свої голоси іншому політикові в першому турі під впливом виборчого міфу № 1?

Зазвичай під час переговорів щодо підтримки кандидат у президенти, який пройшов у другий тур, пропонує своїм колишнім конкурентам посади в обмін на голоси їхніх прихильників. І чим більше ваш кандидат набрав їх у першому турі, тим вища посада, тим більше у нього буде можливостей втілювати в життя свої ідеї.

Виборчий міф другий: якщо ви проти конкретного кандидата, то потрібно голосувати за його противника, інакше ваш голос знову пропаде. Ця позиція має право на життя. На жаль, вибирати менше лихо — це майже національна традиція. Але робити так варто тільки в другому турі, коли залишаться двоє суперників, одного з яких ви не підтримуєте. У першому турі все навпаки. Необхідно підтримати того кандидата, хто може не пустити вашого «антигероя» у другий тур.

Нам не вистачає декількох поколінь людей, які виросли і прожили в країні з демократичними процедурами зміни влади, аби так тонко використовувати свої голоси на виборах. Це не наша вина і навіть не наша біда. Напевно, треба пережити не одне політичне протистояння, зробити чимало помилок, щоб колись вибори в Україні перетворилися на ефективний механізм реалізації наших прав. Наприклад, в Європі сьогодні не просто немає такої напруженої боротьби, а й самі вибори схожі на велике соціологічне Опитування, мета якого — дізнатися, хто буде працювати президентом чи прем'єром найближчим часом. Там свої поразки політики сприймають як тимчасову невдачу. А прихильники кандидатів, які не увійшли до влади, тільки міцнішають і роблять висновки на майбутнє.