Питання не другорядне — чим голосуватимемо. Бо від цього залежить не лише власне вибір як такий, а вибір правильний. Серце ж і розум, про це відомо практично кожній людині, яка досягла громадянської зрілості, не завжди працюють в унісон, коли мова заходить про погляди на те чи інше явище. Отже, прагнучи одержати результат, намальований нашою уявою (серцем), ми його не завжди одержуємо на практиці («по-уму»).

Де вихід? Він не являє таємниці, якщо відкинути емоційні нашарування, якщо позбутись навіяних оціночних суджень із залученням прикметників найвищого ступеня, а, навпаки, глянути на вибори, як на ділову угоду між партнерами: „Ми, що нижче підписалися, народ України — з одного боку, і кандидат у Президенти (наприклад) Завсіх- з другого, уклали політичну угоду про наступне: народ України довіряє свою державу в управління Завсіхові за умови обрання його Президентом, а кандидату Президенти Завсіху випадку обрання його Главою держави, зобов'язується... У випадку порушення домовленостей кандидатом, що одержав мандат довіри в результаті виборів, він протягом 24-х годин добровільно складає надані йому повноваження...»

У такому десь ключі ми повинні підходити до виборів Президента. А якщо дійдемо висновку, що до цієї політично-правової акції повинні ставитись саме так, то й помилки не допустимо. Інакше повинні всю повноту і тягар вини взяти на себе. І тут я погоджуюсь з Президентом-1 Леонідом Кравчуком, що він-то агітує за кандидата такого-то, бо закохався до безтями (у похилому віці таке трапляється), але відповідальність за вибір лягає на весь народ. І він правий! Бо його діло — молотити язиком, йому за це платять, а вирішувати народові, і у випадку «попав не туди» Кравчук і такі, як він, не винуваті. Винуваті ми!

Так, підхід до обрання Президента не серцем, а розумом, позбавлений романтики, й ми можемо обрати того, хто ну ніяк нам не до серця (душі). Як у школі після війни — старші люди це добре пам'ятають — учням, у першу чергу молодших класів, в обов'язковому порядку, регулярно примусово давали риб'ячий жир. Противно його було ковтати, але треба. Бо дитячі організми до краю виснажені постійним недоїданням, авітамінозом... Тут не до романтики.

Зараз ситуація схожа. Управління державою — це далеко не романтична річ, це — у ярмі — воляча робота, особливо у нашій державі, тим паче зараз, коли — це визнають самі політики — куди не кинь, всюди клин. Провал. Прорив. Там капає, там протікає, а місцями вже на всю тече. Тут красивими байками і легендами справі не зарадиш. Тут потрібен той, хто дійсно здатен на діла, а не лише на слова. Чиє такі серед представлених у списку претендентів? Безперечно, є. Досить небайдужому виборцеві проаналізувати , що цей претендент зробив для держави «до того», і йому буде зрозуміло, на чий рахунок робити вибір. Отже — вибір на свій рахунок.

А романтичний вибір ми зможемо зробити потім, коли красива Україна вже буде збудована простими, не романтичними, на перший погляд, людьми, й нам більше нічого не буде потрібно, як голосувати красиво...

Успіху нам усім. Ми, якщо добре замислитись, маємо право на кращу долю. Так оберімо ж її!