Не думається, що після того, як у „Свободі слова» на ІСТЛ/ Сергій Тігіпко після закінчення голосування говорив про те, як він оцінює „свій» результат, у нього добавиться прихильників у подальшому. Бо люди голосували не за нього* а за себе; прізвище кандидата їм байдуже. Якщо „прокрутити» у пам'яті слова Тігіпка, то йому — аналогічно — байдужі інтереси виборців, таке складається враження. Інакше він виступив би на підтримку одного з двох кандидатів, які вийшли до другого туру, на підтримку того, чиї програмні цілі співзвучні із його власними і його електорату. Але говорив кандидат лише про себе...

Дивна логіка політичної боротьби об'єднання лівих: (КПУ, СДПУ(о), „Справедливість» і „Союз лівих сил»), які висунули одного кандидата. Адже ідеї, які були актуальними століття тому, зараз сприймаються як анахронізм» Однак лідери нічого міняти не хочуть. Між тим електоратлівих тане, як сніг на весняному сонці, й на нинішніх виборах результат Петра Симоненка не дотягує 4%. Що буде далі? А буде те, що одержав лідер СПУ Олександр Мороз — його результат у межах статистичної похибки. Отже, постає головне питання російської соціал-демократії: „Что делать?» Якщо, звичайно, вона має намір щось „делать» для суспільства, а не вдовольнятись десятком — двома депутатіву Верховній Раді, що дає можливість щось виторговувати собі, лобіюючи інтереси тієї чи іншої політичної сили. Інтересів свого електорату ліві відстояти вже не спроможні.

В Україні сьогодні чітко вирізняється лише двоє лідерів — Віктор Янукович і Юлія Тимошенко. Першого підтримує понад 35% виборців, другу — понад 25. При тому слід мати на увазі, що електорат Януковича, постійний і „унітарий», це — прихильники Партії регіонів, у той час як у Тимошенко електорат „федеральний» — у БЮТі, крімїї „Батьківщини», представлені кілька „диванних» партій. Однак навіть гуртом вони не спроможні покрити дефіцит голосів, адже у 25%, які набрала в першому турі Юлія Тимошенко, є частка голосів прихильників „диванників».

Отже, успіх Тимошенко мало чим залежить від настрою „попутників». Вона гостро потребує голосів „зі сторони». Від електорату того ж Тігіпка, наприклад, і Яценюка. Але за ними — нищівна критика „діючої влади». Чиж знайдуть спільну мову зараз, тим більш, що пости у владі, за їхніми ж словами, їх не цікавлять? І чи буде підведена до спільного знаменника взаємно виключаюча складова політичних і соціальних програм, які були запрогіоновані цими кандидатами? І як на це подивиться електорат Тігіпка і Яценюка?

До виборів лишається два тижні. А вибір — все одно за нами.