Центральна виборча комісія оприлюднила офіційні результати голосування у день виборів Президента України 17 січня.

За результатами опрацювання 225 протоколів окружних виборчих комісій та підписання ЦВК протоколу щодо результатів голосування у закордонному виборчому окрузі кандидат на посаду Президента України Віктор Янукович отримав 35,32% голосів виборців, а Юлія Тимошенко — 25,05%. Тож 7 лютого нас, без перебільшення, очікує битва титанів.

Позитиви виборчої кампанії

Україна все-таки навчилася проводити будь-які вибори у демократичний спосіб, а волевиявлення українців є вільним. Заяви політиків про можливі масові фальсифікації не знайшли свого підтвердження і лунають суто для виправдання власних поразок.

Нині відсутні механізми здійснення масових фальсифікацій, і відбувається жорстка політична конкуренція між політичними силами, представленими у виборчих комісіях. Це й призводить до мінімізації підтасовок результатів. Хоча, як стверджують експерти, остаточно підтвердити це може тільки голосування у другому турі виборів.

Другий позитив — поява кандидатів, які можуть реально претендувати на роль «третьої сили» в українській політиці. Це Сергій Тігіпко та Арсеній Яценюк. Сума голосів, віддана за них під час голосування, перевищує 20% виборців, які взяли участь у голосуванні. Це свідчить про те, що суспільство нарешті побачило альтернативу Тимршенко та Януковичу. І якби не помилки Яценюка з самопозиціонуванням у передвиборній кампанії та не така агресивна реклама (що абсолютнр не відповідала його внутрішньому змісту), результати могли б бути вищими. У будь-якому разі цим двом кандидатам необхідно сконцентруватися на партійному будівництві та активній присутності в політичному інформаційному просторі. Оцінкою їхніх реальних можливостей щодо формування ефективних політичних команд стануть травневі вибори до місцевих рад та/або можливі дострокові парламентські вибори. Саме після проведення їх можна буде остаточно говорити про реалізацію ідеї «третьої сили» в українському політикумі.

Третім позитивом цієї кампанії є програш, а по суті фіаско політиків першої хвилі української незалежності — і з лівого, і з правого ідеологічного фронту — тих, хто понад десять років формував українську політику. Тепер Володимир Литвин точно знає, якому відсотку українців «він потрібен». Петро Симоненко.може тішитися тим, що рівень його підтримки в країні залежить від рівня геронтологічного складника суспільства. А Олександр Мороз ще довго шкодуватиме про необачний крок зі створення коаліції у Верховній Раді з Партією регіонів 2006 року.

Певним позитивом можна вважати зменшення кількості технічних кандидатів у президенти порівняно з виборами 2004 року. З одного боку, подібні технології суттєво подорожчали через запровадження грошової застави у 2,5 млн. гривень. З іншого, кандидатам більше не потрібно виливати відвертий бруд чи поширювати фальсифіковану інформацію про своїх опонентів або ж будь-якою ціною прагнути отримати перевагу у виборчих комісіях.

Негативи виборчої кампанії

По-перше, українські виборці досі не навчилися голосувати розумом. Серцем, шлунком — чим завгодно, але тільки не розумом. Суспільство продовжує перебувати у стані так званої соціальної шизофренії. А популізм дотепер залишається основним методом виборчої кампанії, що означає: у пересічного виборця бажання отримати «все і негайно» є ключовим.

Клянучи на чому світ стоїть олігархію, говорячи про її двох головних провідників у політиці як про представників «зла» для України, в першому турі вперто голосують саме за це «зло», щоб у другому обирати менше. Наскільки простішим був би вибір, якби до другого туру потрапили, наприклад, Тігіпко та Яценюк. Тоді обирали б найкращого, а не голосували проти найгіршого. Якщо суспільство таки не навчиться обирати «з двох бід» кращу, то українська приказка про бідних і дурних буде актуальною ще дуже довго.

По-друге, результат кампанії, в основному, визначають фінансові ресурси. А це й далі означає беззаперечність впливу великого капіталу на хід кампанії, результати виборів і, відповідно, державну політику.

Саме фінанои та адміністративний ресурс формували обсяг часу кандидатів у медіа-просторі. Саме фінанси та адміністративний ресурс визначали обсяги наочної реклами та рекламної продукції в кандидатів. Тож саме ті кандидати, чиї кампанії були найвитратнішими, здобули перші місця.

І негатив третій, мабуть, найважливіший. Хто б з двох претендентів, котрі залишилися, не став Президентом України, він буде змушений визнати реальний стан справ. А цим станом є системна політико-правова та соціально-економічна криза. Неефективні державні та соціальні інститути призвели до колапсу в державі. І косметичні латання законодавчих прогалин або подальший соціальний популізм вже не допоможуть. Потрібні конституційна, адміністративна, судова, правоохоронна, антикорупційна реформи. Без них під загрозою опинилася українська державність. Відсутність реформ в освіті, медицині, ЖКГ ставить під загрозу буденне життя українців.

Біда тільки втому, що такі реформи потребують жорстких і непопулярних заходів, про які кандидати виборцям нічого не говорили і не прописували у передвиборних програмах. Чи вистачить лідерам перегонів сили волі зрозуміти, що вони тимчасові, а їхні справи пам'ятатимуть вічно? Чи вистачить їм мужності розпочати реформи, розуміючи, що результати своїх зусиль вони побачать вже на політичній пенсії?

Р. 8. Ми даремно думаємо, що від кожного з нас нічого не залежить. Пам'ятайте: в цій країні жити нашим дітям та онукам. Тож 7 лютого, відкинувши емоції, поради сусідів та глянцеві посмішки кандидатів, включіть здоровий глузд. Зважте всі «за» і «проти», пригадайте, хто з претендентів на найвищу посаду в державі зробив щось для народу. Так, українці — невиправні романтики. Але час мрій минув. Мріяти ми більше не маємо права. На нас чекає боротьба. Боротьба за власне виживання, за власну гідність і за власне майбутнє. Не помиліться у своєму виборі!