Школу закінчив там, де й народився, у Кіровоградській області. Навчання продовжив у Кіровоградському будівельному технікумі. Посеред цього навчання два роки з задоволенням і без проблем відслужив у радянській армії. Після служби закінчив навчання в технікумі і отримав направлення на роботу, у Херсонську область. А з Херсона направили його далі, у Верхній Рогачик.

Все це сказано про Миколу Івановича Савроня.А ви думали, він наш, рогачицький? Правильно думали. Він дійсно вже давно наш. І немало добрих справ зробив для нашого району.

Коли М. І. Савронь прибув в наше селище, на календарі був 1972 рік. Три місяці працював за спеціальністю в колгоспі «Комуніст». А потім запропонували йому місце роботи у відділі капітального будівництва управління сільського господарства. Був і начальником у 1983-1987 роках, очолював районне дорожнє управління. А потім знову повернувся у відділ капітального будівництва.

Таким був початок трудової біографії М.І. Савроня. Та все ж переважна більшість верхньорогачан знають Миколу Івановича як людину та спеціаліста, що на своєму, хай і не високому посту, але безпосередньо займався газифікацією нашого селища. Наважуся стверджувати і той факт, що багато з нас по-доброму заздрять Миколі Івановичу (особливо це відчувалось до масової газифікації селища), що він та його сім'я першими в селищі отримали газифіковане житло і тривалий час залишались єдиними користувачами цього природного блага. По-доброму заздрять (чи заздрили) тому, що знали: при цьому М.І. Савронь нікого не обхитрив. Просто так склались об'єктивні обставини.

На початку 90-х років, коли керівництво району на чолі з Ніною Григорівною Стукановською безпосередньо взялося вирішувати проблеми газифікації Верхнього Рогачика і району, М.І. Савроня у 1991 році призначили консультантом по газифікації селища. Збирав всі необхідні дані для проектування газопроводу в межах селища, виконував інші розпорядження керівників району стосовно газифікації селища. В цьому аспекті ефективно взаємодіяв з Тарасом Васильовичем Яковиною. У підсумку спільні дії дали результат: в кінці 1994 року дільницю газопроводу високого тиску Енергодар -Верхній Рогачик було прийнято в експлуатацію. М.І. Савроня було призначено оператором газорозподільчої станції. Ось до цієї посади і додалося службове газифіковане житло.

Як далі розгорталися події щодо газифікації селища, його жителям відомо. А Микола Іванович відтоді і донині є оператором газо-розподільчої станції.

Звичайно, не роботою єдиною заповнюється життя кожного з нас. У молоді роки Микола Іванович вже тут, у Верхньому Рогачику, зустрів Галину Павлівну, котра стала супутницею на все його життя.

- Сама я родом з Нікополя. У Верхній Рогачик приїхала з подругою просто в гості, а у підсумку виявилось, що назавжди, — розповідає Галина Павлівна.

У своєму спільному подружньому житті Микола Іванович та Галина Павлівна виростили дочку Наталію і сина Олега. Обоє мають хорошу освіту, працевлаштовані. І нині життя приносить їм турботи та радість не лише в дітях, а й у онуках.

Окрім своїх професійних та сімейних турбот М.І. Савронь давно захоплюється бджолярством і став хорошим спеціалістом у цій справі. А зараз ще й голубів завів, поштових, що мають здатність з відстані у понад тисячу кілометрів додому повертатись. Говорив, що мав мрію про голубів ще з дитинства, і ось здійснилась ця його мрія.

Д нинішній ріку Миколи Івановича взагалі знаковий. 1 лютого рідні, друзі та знайомі привітають його з 60-річним ювілеєм. Чи радіти цьому, чи потайки дивуватись тому, що цілих шість десятиліть так швидко промайнуло? Напевно, відбудеться в душі Миколи Івановича і те, і інше. Так життя влаштоване. Ну а при нагоді свій пост оператора ГРС буде кому здати. Адже його син Олег закінчив Одеський інститут нафтогазової промисловості, дипломований спеціаліст саме у цій справі. А з нагоди ювілею побажаємо Миколі Івановичу доброго здоров'я, достатку та душевного затишку в родині і поваги від людей.