Віктор Помазнюк закінчив навчання на факультеті плодоовочівництва та виноградарства Кримського сільгоспінституту у 1989 році. Коли б тоді йому хтось сказав, що він згодом присвятить себе всього виробництву овочів і доб'ється в цій справі неабияких успіхів, то відверто розсміявся б і не повірив би цьому. Не вірив Віктор Анатолійович тоді (і зараз не вірить) у виключну успішність колективних форм праці на землі, а тому відмовився після інституту працювати в колгоспі чи радгоспі. «Землероб, тим паче агроспеціаліст, має бути вільним у своїх задумах та діях, — вважає Помазнюк. — Директиви, всілякі накази — то для бюрократів і чиновників від сільського господарства. Земля волюнтаризму та бюрократизму не визнає. Два роки він був практично безробітним, «експериментував» на присадибній ділянці батьків. А 15 жовтня 1991 року заснував на території Малокаховської сільської ради власне фермерське господарство «Акант».

- Мені виділили два гектари землі колишнього сільського звалища, — пригадує В.Помазнюк.

- З них лише сорок «соток» були придатні для городництва, решту ділянки вкривало всіляке будівельно-побутове сміття та бутове каміння. Так тодішня влада «сприяла» розвитку вітчизняного фермерства. Я рук не опускав -взявся за лопату та сапку, почав «відвойовувати» у звалища родючий грунт. На це пішов не один рік. До речі, правильно народ каже — нема лиха без добра. Назбирав того каміння стільки, що його мені вистачило, аби згодом спорудити просторий семикімнатний фермерський будинок, де нині мешкаємо ми з дружиною і троє наших дітей.

У перший рік на сорока «сотках» я посіяв кавуни і прогорів. Але я був таким собі непереборним оптимістом з лопатою... Зрозумів, що без постійних поливів діла не буде. Надибав неподалік від свого обійстя забутий колодязь, по сусідству знаходилася трансформаторна підстанція... Словом, підключили насос, разом з двома компаньйонами (до слова, вони довго не протрималися — пішли шукати іншої долі) дістали алюмінієві труби, власноруч зробили розпилювачі води. Вийшла така-сяка смішна, примітивна система зрошення. Трохи пізніше побудував із гілок дерев теплицю на три «сотки» (вона була схожа на великий курінь) для вирощування розсади томатів. Тієї розсади якраз вистачало засадити півгектара помідорів...

- А що ж, Вікторе Анатолійовичу, держава? Чи мали від неї якусь допомогу? А де брали кредити для відновлення виробництва овочів?

- Допомога держави виявилася лише в тому, що на третій чи четвертий рік фермерування я отримав кредит, якого вистачило тільки на придбання поганенького колісного трактора «ЮМЗ» (та цього тракторця я ніколи не забуду, бо саме на ньому відвіз дружину до Каховського пологового будинку, де вона нам народила двох хлопчиків-близнят). Що ж стосується постійної «кредитної лінії для відновлення виробництва, то її протягом багатьох років і мені, і іншим колегам-фермерам забезпечували... приватні міняли-валютники. Кожної весни я брав у них певну суму під сто двадцять відсотків «річних», восени віддавав борг. Чистого прибутку фактично не лишалося. Але інших реальних джерел фінансування тоді практично для нас не існувало. Так що міняли-валютники у свій час відіграли позитивну роль у підтримці багатьох в майбутньому успішних фермерів. В усякому разі «спілкування» з ними підштовхувало до висновку про необхідність впровадження новітніх інтенсивних технологій вирощування овочів. На тих же площах ми мусили виробляти на порядок більший обсяг овочевої продукції, значно скорочуючи при цьому її собівартість. Не повірите: вирощування одного кілограма томатів мені тоді обходилося майже у півдолара — сьогодні така собівартість однозначно привела б до повного банкрутства.

З'явилося й усвідомлення того, що великий і успішний бізнес одноосібно не зробити, що треба наймати спеціалістів та робітників і здійснювати чіткий, раціональний розподіл праці. Цікаво: до цього висновку мене підштовхнув один суто життєвий випадок.

Неподалік від мого обійстя знаходився покинутий будинок, який облюбували місцеві випивохи. Із самого ранку «приймаючи на груди», хлопці не без цікавості спостерігали за моєю роботою і, будучи людьми сільськими, нерідко дотепно її коментували. А якось гуртом підійшли до мене і кажуть: «Дядьку, давай ми замість тебе за невеличку плату потягаємо труби на городі, а ти в цей час зробиш щось інше, більше складніше і потрібніше». Я прийняв цю пропозицію, бо мав ряд невідкладних справ у місті, і не пошкодував: хлопці чесно відробили свої гроші, а я своєчасно вирішив декілька важливих питань у Каховці та Новій Каховці.

А згодом я зарахував до штату свого фермерського господарства двох перших найманих робітниць. Задля успіху справи фермер мусить передовсім працювати головою, тобто своїми мізками. Чи не тому в Україні чимало керівних посад влучно іменують «головами»?!

- Коли Ви вперше почали впроваджувати в своєму фермерському господарстві технологію крапельного зрошення на вирощуванні овочів?

- На Каховщині початок розвитку крапельного зрощення поклала компанія «Чумак». Її засновники Карл Стурен і Йохан Боден не були дипломованими овочівниками-аграріями, але вони запросили на наші землі європейських спеціалістів, в яких ми і почали вчитися тонкощам важливої справи. На той час я вже мав певні успіхи та досвід роботи в овочівництві, згодилася сповна й інститутська наука. Був період, коли компанія «Чумак» довірила саме мені керувати впровадженням крапельних технологій вирощування овочів. За цю роботу я отримав від «Чумака» пільговий кредит і побудував в своєму господарстві перші п'ять гектарів крапельного зрошення.

- Цікаво, а що сьогодні, через майже 19 років існування, являє собою фермерське господарство «Акант»?

- Це півтисячі гектарів землі, з яких 300 обладнані під крапельне зрошення. В нас постійно працює понад двадцять спеціалістів та висококваліфікованих робітників, а «в сезон» кількість трудівників доходить до 500. Вирощуємо цибулю, томати, огірки, салат, редис, моркву, словом, практично всі овочеві культури, які родить наша таврійська земля. Щодо їх врожайності, то вона часто-густо перевершує європейський рівень. Наприклад, в минулому році ми в середньому зібрали з одного гектара по 70-80 тонн цибулі, по 80 тонн томатів... На території колишнього Новокаховського м'ясокомбінату наше господарство має офісні приміщення та виробничі площі, на яких розташувалися склади, цех по сортуванню та очищенню цибулі, інше технологічне устаткування. Мушу сказати, що солідну частину своєї овочевої продукції ми експортуємо в Росію, Естонію, Латвію і навіть у Німеччину.

Так, ми вже можемо вирощувати на крапельному зрошенні такі ж врожаї овочів, як в Голландії, Греції чи Італії, але ми ще не вміємо по-європейськи привабливо та раціонально сортувати, фасувати та пакувати нами вирощене. І тому до нас, в Україну, ще їдуть робити вигідний бізнес іноземні агропідприємці, а я хочу, щоб згодом все було навпаки. І подібна «зміна караулу» цілком українцям під силу.

Мушу зазначити, що Україна, навіть її Південь, — то далеко не краще на землі місце для вирощування овочів. Іспанія, скажімо, в цьому плані має значно більше переваг. І Голландія з Італією теж. Але ж ми змогли протягом відносно нетривалого періоду не лише запозичити тамтешні інтенсивні технології овочевиробництва, але й в багатьох випадках піти далі. Тож зуміємо й всі інші «таємниці європейського маркетингу та логістики пізнати.

- Чи існує в успішному овочівництві альтернатива крапельному зрошенню?

- Технологія крапельного поливу сьогодні поки що найбільш ефективна. Але життя не стоїть на місці, і ніколи не треба говорити «ніколи».

- Наскільки Ваше фермерське господарство залежало в минулому році від банківських кредитів і взагалі, чи кредитують українські комерційні банки овочевиробництво?

- Зрозуміло, обійтись без кредитів, постійно дбаючи про відновлення чи нарощування обсягів виробництва, неможливо. Ми удосконалюємо фінансово-економічні взаємостосунки із своїми партнерами, тобто підприємствами, які переробляють і реалізують овочі. Таким чином, я кредитую своїх партнерів (а вони є і в Росії, і в Білорусії, і в Прибалтиці) у осінньо-зимовий період, а вони мене — у весняно-літній... На жаль, світова фінансова криза досить негативно вплинула на наявність обігових коштів...

- Вікторе Анатолійовичу, як Ви дивитесь на введення державного замовлення для конкретних фермерських господарств на конкретні обсяги виробництва тих чи інших овочів? Адже не є таємницею, що, скажімо, на Каховщині в один рік маємо перевиробництво огірків і доводиться їх викидати на смітник, в інший — не знаємо куди подіти томати?

- Для нормальної ринкової економіки перевиробництво -звичайне явище. Але цілком доречно говорити і ставити питання про мінімізацію виробничих втрат. Держзамовлення тут не допоможе, бо воно обмежить ініціативу та пропозицію підприємців. Є інші шляхи. Мені більше до душі американський досвід. У США нам, українським фермерам, читав лекцію міністр сільського господарства одного із «овочевих» штатів. Там спеціалісти сільгоспміністерства розробляють конкретні програми вирощування тих чи інших овочевих культур у своєму штаті і пропонують фермерам взяти участь в реалізації тієї чи іншої програми або у кількох одночасно. Зважте — пропонують, а не нав'язують чи зобов'язують. Фермер сам все вирішує... Тобто в даному випадку міністерство виконує роль своєрідного регулювальника, а не диктатора-монополіста. І не більше того.

- Як Ви ставитесь до розмов про створення в Україні ринку купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення?

- Вкрай негативно. Не можна українських селян віддаляти від землі-годувальниці, як це має місце зараз, коли вони у переважній більшості не в спромозі самотужки обробляти свій земельний пай і вимушені здавати його в оренду, причому здавати за копійки. Так буде й у випадку відміни мораторію на купівлю-продаж сільгоспугідь — їх «грошові лантухи» скуплять теж за копійки, а селян зроблять безправними наймитами. То буде для України катастрофа. Землю, як і людську душу, продавати та купувати не можна.

- Ходять чутки, що вже є бажаючі приватизувати Каховський магістральний та Північно-Кримський канали... Ваше ставлення до цього?

- Категорично проти. Приватизація каналів призведе до монополії на поливну воду, а значить, й до корупції та кланового диктату. На чесному підприємництві в галузі овочєвиробництва можна буде поставити жирний хрест.

- Чи буде Ваше фермерське господарство займатися виноградарством?

- Не виключено. Однак тільки не у найближчі роки. Виноградарство не приносить «швидких грошей» (а без них працювати сьогодні проблематично), треба три-п'ять років, аби поставити справу на ноги. Потрібні серйозні капітальні вкладення, аби успішно конкурувати, скажімо, з німецькими спеціалістами, що вирощують виноград і виготовляють висококласне вино в долині Рейну. Дещо привабливіше і перспективніше, як на наш Таврійський край, продивляється галузь столового виноградарства... Але, повторюсь, зараз займатися виноградарством ми не плануємо.

-1 останнє запитання, Вікторе Анатолійовичу. Ваше фермерське господарство названо екзотично і не досить зрозуміло — «Акант»... Що означає це слово?

- У перекладі з латини «акант» — це колючка. Один із журналістів, обігруючи у статті про мене назву нашого фермерського господарства, визначив мій характер як «колючий». Я цілком згоден з такою трактовкою. Коли мова заходить про подальшу долю «Аканта», про його успішність і конкурентоспроможність, я, повірте, дійсно можу гідно постояти за себе, свій колектив і ту справу, якій присвятив життя.