Цими днями виповнюється 50 років Університетові дружби народів імені Патріса Лумумби в Москві (нині Російський університет дружби народів — РУДН). За півстоліття з його стін вийшло 60 тисяч фахівців, які працюють у 165 країнах світу. Нині в Університеті навчається 25 тисяч студентів. РУДН постійно входить до першої п'ятірки кращих ВУЗів Російської Федерації.

Чому ми згадали про цей Університет? Відповідь проста. В Цюрупинську проживає один із його випускників, чи не єдиний на Херсонщині. Це Володимир Миколайович Яковенко. Майже 17 років тому, 16 серпня 1993-го року Указом Президента України Леоніда Кравчука його, призначено представником Президента України в Цюрупинському районі. Через рік, коли було скасовано інститут представників Глави держави, Володимир Миколайович здобув перемогу на виборах голови районної ради. Після чергової адмінре-форми розпорядженням Президента України Леоніда Кучми був призначений головою Цюрупинської районної державної адміністрації, яку очолював до грудня 1998 року.

- Володимир Яковенко (у центрі) на Днісела у Раденську.

- Дозвольте привітати Вас, Володимире Миколайовичу, з піввіковим ювілеєм Вашого ВУЗу. І таке запитання: як ви потрапили до цього Університету? Адже „просто так» стати його студентом навряд чи можна було?

- Дякую за привітання. Дйсно, „просто так» до Університету дружби народів вступити можливості не було. Лише за направленням. Мені таких направлень дали аж два: командування Групи Радянських військ у Німеччині, де я проходив строкову військову службу, Херсонський обком Компартії України.

- Мабуть, ваші батьки, як нині висловлюються, були з „крутих»?

- Які „круті, про що ви?! Звичайна сільська сім'я. Справа, скоріш, в іншому. Я, як і багато моїх ровесників, свято вірив в комуністичні ідеали (до речі, не найгірші навіть з точки зору нинішнього часу), входив до комсомольського активу, займався спортом — між іншим, був непоганим футбольним воротарем. Не був непоміченим. Це й вирішило долю мого направлення, яке я сприйняв з великою радістю. Університет успішно закінчив, одержав спеціальність „вчений агроном», мав їхати на роботу в Африку, але обставини склались так, що відрядження не відбулось. Були тому дві причини: у „моїй» африканській країні саме почались військові дії, а дружина — на той час я вже був одружений — готувалась народити дитинку. Так що я повернувся на рідну Херсонщину...

- Володимире Миколайовичу, які спогади про студентські літа?

- Звичайно, найкращі. На нашому потоці навчалось 120 студентів, і лише 20-з числа радянської молоді, решта — мало не з усього світу. От де народжувалась і виховувалась справжня дружба, взаєморозуміння! Як там казав поет: „О, прекрасний час! Неповторний час!». Я горджуся, що маю Диплом саме цього Університету.

- Спасибі, Володимире Миколайовичу, за це інтерв'ю. Успіхів Вам!

- 1 вам спасибі, що згадали.

P.S. Нині В.М.Яковенко працює за фахом — в управлінні аграрним сектором Херсонщини.