«Ніколи не зверталась до газети, оце вперше у житті — з такими словами прийшла до нас наша читачка. — Не знаю, з чого і як почати розмову». її розповідь наша газета передає від першої особи.

Я живу у Скадовську з народження, а такого у нас ще не бачила. Але про все по порядку. Майже кожного дня приходить до мене у гості молода жінка. Нас нічого не пов'язує з нею, я майже вдвічі старша за неї. Ні спільних інтересів, ні тем для розмови у нас немає. Вона була знайома з моєю дочкою, але та зараз тут не живе. Здавалося б, чого до мене ходити?

Не повірити, але причина дуже проста — поїсти. Жінка не здатна разом з чоловіком (живуть разом, проте не розписані) заробити собі на шматок хліба. І я це добре розумію, бо й сама знаю, як важко прохарчувати свою родину. Немає у Скадовську роботи. У моїх теж немає постійної роботи, я теж безробітна і живемо, як кажуть, з копійки. А тут ще один їдок.

Я б відмовила своїй частій гості у харчуванні. Але вона вагітна, а відмовляти жінкам у такому положенні — це гріх проти невинної майбутньої дитини. І я мушу терпіти її пустопорожні балачки, які є приводом затриматись у будинку. А потім, дивлячись у голодні очі, запропонувати чаю. І насипати тарілку супу, потім ще, та побільше хліба. А потім чаю 4-5 стаканів, тут уже вона старається сипати побільше цукру. І я також це розумію — треба наїдатись на добу вперед. А розімлівши від їжі, вона ще три-чотири години затримується, щоб поговорити за столом. У неї вже виробилось вміння розвивати з нічого теми і розтягувати безкінечні розмови — таке собі пристосування, виживання у нових умовах. Ніби, тимчасова професія, а може і постійна — щось не видно, щоб ішло у країні до кращого. І це я також розумію, бо вдома у неї темно і холодно — за борги відрізали електрику. Чоловік десь у пошуках роботи. Самій сидіти вдома нудно, більшість знайомих зуміли позбутись нав'язливої гості.

І от мені доводиться слухати плани про те, що буде куплено на гроші, на ці небачені нею і фантастичні 12 тисяч гривень, котрі вона отримає, як допомогу на дитину. Багато всього задумано купити, зробити і куди потратити гроші. Лише про дитину, яка буде потребувати їжі, одягу, а може і лікування — ні півсловечка.

По телевізору диктори радісно повідомляють, що в Україні розпочався справжній бебі-бум, тобто, різко зросла народжуваність. А я собі думаю: чи не за рахунок отаких голодних матерів та батьків, у котрих за душею ні копійки, зросла вона? Чи не тому тепер родять, що сподіваються на гроші, а дитина — це так собі, додаток до12 тисяч гривень допомоги?

У Центрі зайнятості, де знаходиться на обліку майбутня мати, належні їй виплати від держави сплачувати не поспішають. Хоч би зглянулись, що вагітна і голодна.

Розповідають, що в інших містах є притулки для бездомних, де їм організовують навіть гаряче харчування. У Скадовську такого притулку влаштовувати не треба, бездомних у нас не видно. А от голодні є. Значить, треба нашій владі знайти кошти для приготування хоча б якогось супу, простої каші і хліба. Центр зайнятості має видавати бажаючим талони на безплатне харчування, а їдальню можна облаштувати десь у місці, де б ніхто не помічав цих людей. Це роблять при церквах.

Дуже хотілося б, щоб мене почули ті, хто керує містом і районом. Зрозумійте і мене правильно: якщо ця жінка народить, то в моїй сім'ї може з'явитись ще новий їдок. Як я зможу відмовити малій дитині?

Від редакції: ми просто не знайшли, що сказати жінці. Може, влада якось відреагує.