Вечір 17 березня 2010 року в родині сільського голови Широківської ради Василя Суровенного проходив, як і у більшості українців, тихо, мирно, спокійно.

Годинник показував о пів на десяту вечора, коли у вікно влетіла цеглина. Червона брила із залишками бетону пробила дірку у вікні, вдарилася об дитяче ліжечко і впала під диван. Тисячі дрібних скалок розлетілись по кімнаті. За кілька секунд до цього дворічна онука Василя Володимировича встала з килима біля вікна і вибігла в іншу кімнату, а з ліжечка вийняли чотиримісячне немовля, щоб погодувати. Це врятувало дітей від тілесних травм, але не врятувало родину від жаху, який вона пережила.

Василь Володимирович вибіг з будинку, і побачив, як від його двору тікав молодий чоловік спортивної статури. На вигляд йому до тридцяти років, одягнений у джинси, темну коротку куртку та чорну шапку.

«Якби був років на десять молодшим, я б його наздогнав», -розповідав у редакції Василь Суровенний. Коли повертався додому, на доріжці біля вікна побачив ще одну цеглину. Нею не встиг отой негідник запустити в інше вікно.

Відразу ж родина викликала міліцію та «швидку» допомогу, бо бабусі стало погано. Невідкладну допомогу необхідно було надавати всім членам великої родини. У ту ніч вони майже не зімкнули очей через страх та холод — хоч котел працював, розбите вікно так-сяк затулили, а вітер все одно гуляв по кімнатах.

Цей напад Василь Суровенний пов'язує з професійною діяльністю. Саме того дня, коли у вікно залетіла цеглина, у Широкому відбулася сесія, на якій виникла відверта розмова з деяких принципових питань. Є у Василя Володимировича і підозрюваний, з яким у сільського голови давній конфлікт на професійному рівні. Свого часу цей чоловік погрожував В.Суровенному, вимагав його відставки у, м'яко кажучи, незаконний спосіб. Десять місяців тому в сільського голови вже розбили три вікна. Сталося це о четвертій ранку, коли всі спали. Була заява у міліцію, шок у родині. Але кримінальної справи тоді не відкрили і зловмисників не знайшли. Раніше, коли сім'я жила у селі Широкому, хату намагались підпалити і чотири рази у вікна летіло каміння. Погрозами обписано всі соціально-культурні об'єкти і навіть автобусні зупинки села. Сім'я живе у постійному страху. Дружина Василя Володимировича Валентина Федорівна каже: «Через щасливу випадковість онуків не вбили. Усе вирішили оті десять-двадцять секунд».

Що робити у цій ситуації, Василь Володимирович не знає. Правоохоронні органи, до яких звертався і звертається сільський голова, не вживають суттєвих заходів для захисту життя та спокою родини Суровенних. Хоч це йде у розріз із Основним Законом України. Отож запитання, хто захистить мир і спокій у родині Суровенних, лишається відкритим.