Звичайно, не будемо узагальнювати. Одним Майдан подарував не лише надії, а й небачені розкоші, а ще — безбідне майбутнє дітям, онукам, онукам дітей і так далі.

Таких, на жаль, не просто меншість, а меншість жалюгідна (якщо до багатіїв можна застосувати такий термін).

Інших Майдан залишив без нічого — і таких, на превеликий жаль, не просто переважна більшість, а більшість подавляющая. Втім, нікого ця більшість не подавляє, навпаки — продовжують подавляти її.

Село Костогризове — один із найяскравіших прикладів того, як влада не просто подавила, а буквально розчавила колись успішне господарство, зруйнувала його виробничу базу, занапастила землю і довела до відчаю людей. У господарства, отже й села, іще п'ять років тому були шанси підвестись з колін. Та п'ять „майданних» років на всіх цих шансах поставили ХРЕСТ.

Не знаємо, випадково чи ні, але поруч матеріалізованого Хреста, що ним вшановано пам'ять жертв голодомору в центрі села, у день наших відвідин (9 квітня) йшов активний демонтаж занедбаного гуртожитку, знищеного на пні сільгосппідприємства „Золоті піски» — хазяїн його придбав на аукціоні.

Все правильно: село втратило бюджетоутворююче господарство, сільська рада, в результаті, не багатша за церковну мишу; сільчани, які були не проти купити цю двоповерхівку й перебудувати її на житло або використати в інших цілях, — якщо й багатші за сільраду, то ненабагато. Теоретично значна їх частка — „землевласники»: влада їм аж по 2 гектари наділів милостиво надала. Тільки обробляти землю селянам нічим, а до того ж-це піски, на яких числяться або всохлі, або до краю здичавілі сади.

Можна скільки завгодно розпинатись у любові до села і його людей, можна скільки завгодно на словах „розбудовувати» Україну й „націю», переконувати нас, що наше майбутнє таке світле, що аж очам боляче.

Тільки люди Костогризового тих заклинань не чують. І навряд чи колись почують.

І це неправда, що винні у всьому лише владні „верхи». Більшу частину вини на себе повинні взяти владні „низи». Бо команду реформування сільгосппідприємств, правильно, давали „верхи». Але вони не давали команди їх РУЙ НУВАТИ.

Така команда „низами» проведена без участі „верхів». Що можемо бачити й на прикладах сусідніх господарств: процвітаючої „Іскри» в Тарасівці й знищених сільгосппідприємствах Виноградового; добротного

ВАТ імені Латиських стрільців і знівельованих — через канал — правонаступниках„Родины». І не лише тут.