До редакції нашої газети зателефонувала ветеран Великої Вітчизняної війни Олександра Дмитрівна Поташкіна і висловила образу. Не тільки особисту, а й шановних жінок-ветеранів та учасників війни. Навіть не образу, а біль, який викликала в них публікація кореспонденції у «ВО» «Якби мені дожити до Дня Перемоги» (№№ 23-24, 19.03.10 р.), зокрема, в першому реченні — фраза «вшанування батьків, дідів, прадідів...»

Неприємно жінкам-ветеранам, що не віддано вшанування сестрам, матерям, бабусям. Адже вони поряд з чоловіками захищали свою Вітчизну, як і вони, пройшли тяжкі воєнні випробування, на тендітних дівочих плечах винесли мільйони поранених з поля бою, кували (в прямому значенні) Перемогу в тилу ворога й піднімали країну після воєнної розрухи, відроджували міста, підприємства, колгоспи.

Олександра Дмитрівна розповідала про своїх подруг, з якими нині разом згадують свою воєнну молодість, бо іншої не було. Не нарікають, що таке лихоліття випало на їхню долю и не повторюють, навіть можна сказати, заперечують слова з відомої пісні — «Ах война, война, война идет аж до Урала, ах, весна, весна, весна — а молодость пропала».

Не пропала молодість дівчат, які нарівні з чоловіками були призвані в перший і призивались до останнього дня — на війну, які поспішали добровольцями, копали окопи, піднімалися в атаку, з вірою в нашу Перемогу нищили ворога.

Ветеранам та учасникам війни вже за 80. Літа проминули не тільки в героїчних буднях проклятої війни, айв буднях побудови своєї держави, теж не менш героїчних, наповнених активними діями, думками, трудовими звершеннями. Всі вони мають нагороди, як за бій, так і за труд, всі вони були передовиками ударної праці. І як одна горді, що їхня велика Батьківщина врятувала світ від «коричневої чуми», зламавши хребет фашизму.

Як можна в переддень 65-річчя Великої Перемоги не назвати поіменно славних фронтовичок?! Усі вони жителі нашого міста.

Міська рада ветеранів назвала

жінок-ветеранів та учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні для публікації у нашій газеті: Євдокія Близнецова, Марія Бойко, Ольга Борщова, Марія Воронкова, Анна Грищенко, Анастасія Жданова, Галина Зуєва, Галина Кравченко, Ольга Мещерякова, Олександра Поташкіна, Марія Родіонова, Софія Тюленева, Олександра Щур, Ксенія Бережко, Любов Бритикова, Олена Шпак, Олена Каркішко, Тетяна Котвицька, Надія Тараненко, Лідія Набока, Анна Єрохіна.

Проживають в нашому місті й в'язні фашистських концентраційних таборів, зокрема, Надія Врйтенко, Ольга Височенко, Віра Гридньова, Любов Мякінкіна, Любов Морозова, Аделіна Проскуріна, Євдокія Негрудська.

Як розповіла Олександра Поташкіна, всі вони разом вже зустрічатися не можуть, багато хворих, але, хто має можливість, то відвідує своїх подруг, допомагає. Навіть душевна розмова затамовує біль. Головне, всі вони впевнені, що життя їхнє було цікавим, хоч і тяжким, потрібним рідній країні, своїй землі.

А свято Великої Перемоги завжди зі сльозами на очах. Вони пам'ятають своїх фронтових побратимів, пам'ятають, якою ціною далася Перемога. І чомусь саме перед цим святом у них найбільше ятрять старі поранення, залишені в тілі осколки. І всі ці славні жінки нарікають, що їхні рани та хвороби, напевно, не відають, що вони всі сили збирають до купи, щоб дожити до свята Перемоги.

Низький уклін вам, наші дорогі шановні фронтовики Великої Вітчизняної війни, захисники своєї Батьківщини, які не зрадили соціалістичним ідеям, моральним ідеалам.