Першого травня у Скадовську на центральній площі зібралось близько трьохсот скадовчан переважно літнього віку з червоними прапорами. Відбувся мітинг і невеличкий концерт. Концерт, до речі, дуже гарний. І слова про мир, труд, май, соціальну справедливість теж знайшли відгук у серцях присутніх.

Я вже говорила, і знову хочеться сказати, що скадовчани незаслужено ігнорують це свято. Я розумію їх: надається перевага можливості побути вдома, зробити одну з нескінченних хатніх справ чи й просто поїхати кудись на короткий відпочинок.

Перше травня — єдина на рік можливість офіційно заявити про свої права на працю (адже у районі молоді ніде застосувати набутих у вишах знань та й робітничих професій недостатньо, а працюючі здебільшого позбавлені соціальних гарантій), на гідну зарплату (на сьогоднішню не купиш житла навіть у кредит, а квартирне питання у Скадовську — одне з найголовніших), на безкоштовну медицину (знаєте ж, скільки треба заплатити, щоб одужати?), освіту (відновлення екзаменів у вузах зробить їх важкодоступними для талановитих, але бідних дітей), на правовий захист. На захист нашого краю від нечесних чиновників, які своїми підписами дозволили відновлення рисосіяння у курортній зоні.

Часи змінились. Тепер з ходу й не відповіси, так у якому оновленому суспільстві ми живемо? Влади боїмось, як і раніше. Інстинкт самозбереження підказує, що краще промовчати. Здоровіший будеш. І кожен викручується, як може. До того ж досить успішно. Життєрадісність проростає в нас усупереч палким обіцянкам офіційної влади зробити нас заможними і щасливими.

Літні скадовчани, знаю, чому люблять Перше травня. Бо коли це свято відзначали більш помпезно, вони були молодими, хоч і невелику зарплату їм платили і про долари тільки чули, але була можливість отримати безкоштовне житло, купити нехай «по блату» меблі, золото та килими (розкажіть про це онукам, вони про це не знають), вивчити дітей. Один мій земляк якось сказав: «Я не знаю, що краще. У радянські часи у мене були гроші, але купити на них було нічого. І ось тепер у магазинах «ізобіліє». Я, працюючи день і ніч, маючи по сучасних мірках пристойну зарплату, не можу купити те, що я хочу. Що краще?». Виходить, що модель розвинутого соціалізму була не така вже й погана, якщо відкинути ідеологію...

Ідеологія присутня у нашому житті. Всі, слова, які колись придумали люди, надто абстрактні і маловживані у повсякденні -честь, обов'язок, патріотизм, відчуття батьківщини (малої і великої) , — не даремні. І місце їм не тільки у підручниках, по яких вчаться у школі. Вони занадто важливі, щоб їх ігнорувати. Тільки коли вони набудуть змісту в думках кожного українця і розчиняться в артеріях, по яких розноситься кисень по всьому організмові, непросто буде політикам при владі чи опозиційним такому народові вішати локшину на вуха...

Не заради нас — заради наших дітей і всієї країни — України.