Вісторії кожного народу є події, про які не можна говорити без зав-» мирання серця. Таким для нас є свято Перемоги у Великій Вітчизняній війні. У запеклій боротьбі з фашистськими загарбниками, що тривала 1418 днів ілочей, український народ зазнав величезних втрат і нечуваних страждань. Дорого заплатили ми за Перемогу: понад 7 мільйонів людей загинули у роки війни, понад 700 міст та 28 тисяч сіл було знищено фашистськими загарбниками, 2,4 мільйона людей вивезено на примусові роботи до Німеччини. Мільйони кращих синів і дочок України віддали власні життя за те, щоб захистити свою землю для прийдешніх поколінь. За це їм наш низький уклін і вічна пам'ять.

Замисліться: між Великим Днем Перемоги і сьогоденням — 65 років. Це час, за який під мирним небом, у своїй державі, вільній від фашистського панування, народилося щонайменше три покоління нових українців. Час, за який могла пройти свій земний шлях одна людина. Пройти, не ставши рабом, знайшовши своє місце під сонцем, померти своєю смертю, а не від концтабірних катувань та розстрілів, і по тому знайти вічний спокій у рідній землі, а не горіти на страшному фашистському заводі з переробки «людського матеріалу».

Тож кожного дня вшановуймо словом і ділом тих, без кого не було б життя, щасливого і вільного, на нашій українській землі, а можливо, і в усьому світі, тих, для кого наша історія була жорстокою сучасністю. Схиляймося уклінно перед ветеранами, які мужньо йшли кривавими шляхами війни, щоб ціною власного життя подарувати мирне і щасливе життя нам. Пом'янімо тих, хто перейшов вічну межу, і прихилімося небайдужим теплим серцем до тих, хто ще живий, доки ще мають сили боротися зі своїм душевним та тілесним болем, неуважністю держави, матеріальними нестатками, людською черствістю. Тож будьмо людяними і вдячними. Поспішаймо творити добро і бути гідними подвигу, думок і сподівань сивих ветеранів!

Десятки тисяч людей у день 65-річчя Великої Перемогиу містах і . навіть найвіддаленіших селах Херсонщини вийшли на мітинги та урочистості, аби вклонитися великим тим рокам, подвигу українського народу. Сивочолі ветерани, долаючи біль, одягли святкові костюми, на яких виблискували ордени та медалі, і очолили святкові колони, аби вкотре довести, що наш народ — сильний, не-підкорений і гордий. В очах людей бриніли сльози, а квітів було стільки, що їх не могли вмістити підніжжя пам'ятників і обелісків. Цей день об'єднав усіх, незалежно від політичних поглядів, віку, статків. І хочеться, щоб так було завжди.

І всі ми разом у ці святкові травневі дні, у дні торжества миру та життя, як у день Світлого Воскресіння Господнього, згадали слова Василя Симоненка: «Народ наш є! Народ наш завжди буде! Ніхто не перекреслить наш народ!».