Моєму поколінню відносно пощастило. Ми, всі хто народився наприкінці 70-х — початку 80-х років минулого століття, не знали війни. Ми жили в більш-менш спокійному світі. Та війна все одно торкалась нас через наших дідів. Ми з дитячим захопленням розглядали медалі і ордени. А потім, тримаючи діда за руку, йшли на парад у День Перемоги. І особисто для мене це завжди було одне з найкращих свят. Тих свят, коли ти дійсно відчуваєш гордість за свою країну та народ. День Перемоги завжди було святом народним, яке показувало всьому світу, що в нас є спадкоємність поколінь.

За останні роки «недалека політика невдах-демократів» призвела до того, що навіть свято Великої Перемоги перейшло у питання політичної площини. Влада забула про наших ветеранів і почала «видавати» свою власну альтернативну історію. При цьому, стравлюючи представників різних регіонів та загострюючи відносини з сусідніми країнами. Помаранчевій команді так і не вдалось нічого путнього. Життя ветеранів за роки президентства Ющенка стало гіршим, далі нікуди. Якщо простіше — воно перетворилась на банальне доживання. Напевно, відомий російський історик Василь Ключевський був правий, коли казав, що історія нічому не вчить, а тільки карає за незнання її уроків.

Ющенко встиг дати звання Героя України і Шухевичу, і Бандері. Не забув про гетьманську столицю в Батурині і пам'ятник шведу Карлу в Полтаві. Витратив цілу купу грошей на мистецький Арсенал у Києві. Але за всі п'ять років свого президентства він і пальцем не поворухнув, щоб віддати належне всім тим, хто захищав нашу землю від фашистських окупантів. Тим, хто ціною свого здоров'я, а іноді і життя здобував для нас свободу.

З приходом до влади Віктора Януковича кардинально змінилась ситуація зі святкуванням Дня Перемоги та соціальним статусом учасників Великої Вітчизняної війни. Мова йде про справжніх учасників, котрі молодими йшли на війну битись за Батьківщину. Тоді Батьківщина у всіх була одна — Радянський Союз. Але грузин так же віддано захищав Київ чи Мінськ, як би він захищав свій рідний Тбілісі. Наші діди не думали про політику і ідеологію. Вони знали, що їм потрібно вигнати з рідного дому ворога.

Сьогодні у Віктора Януковича є розуміння важливості для нашого народу такого свята, як День Перемоги. Своїм указом за номером 403/2010 президент України визначив основні критерії святкування 65-ої річниці Дня Перемоги. Була створена Координаційна Рада з питань святкування Дня перемоги, яку, до речі, очолив сам президент. Окрім цього, президент поставив завдання перед КМУ вжити додаткових заходів щодо удосконалення законодавчих актів з метою покращення пенсійного, соціального, медичного забезпечення ветеранів ВВВ.

Президент доручив своїм підлеглим, щоб вічний вогонь запалав 9 травня у всіх містах і містечках України. Завдяки активній позиції Януковича, парад Перемоги у містах — героях України таких, як Київ, Керч, Одеса, Севастополь знову стає помітною яскравою подією. А ще — «потяг Перемоги» за маршрутом Брест-Київ-Москва. Ветерани, нарешті, починають відчувати турботу влади.

Не дивлячись на бруд та брехню, котрими продовжують поливати президента його політичні опоненти, він не словом, а ділом доводить, що в Україні «ніщо не забуте, ніхто не забутий». Янукович розуміє, що тільки пам'ятаючи подвиг минулого, українці мають право на майбутнє і в цьому питанні президент не схибить.