Під таким девізом нещодавно відбулося чергове засідання клубу сімейного дозвілля, створеного службою у справах дітей районної державної адміністрації з метою спілкування та обміну досвідом родин, де виховуються так звані «чужі» діти. Власне, чужими або нерідними їх справді можна Назвати лише умовно, стверджує начальник служби у справах дітей О.І.Повжик. Адже з моменту влаштування дітей до сімейних форм виховання, як правило, і батьки, і їх вихованці ведуть цілком повноцінне родинне життя, де немає жодної різниці між рідними та прийомними дітьми.

Прийомні сім'ї у нашому районі з'явилися зовсім недавно, але встигли себе добре зарекомендувати. Досвід прийомної сім'ї у суспільстві нині сприймається позитивно не в останню чергу завдяки наполегливим та цілеспрямованим зусиллям усіх причетних до їх створення служб, у першу чергу — служби у справах дітей районної державної адміністрації та районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Спеціалісти цих установ ретельно добирають кандидатів у прийомні батьки та намагаються влаштувати до новостворених родин передусім дітей з нашого району, які стали сиротами за соціальним показником.

Стати батьками — відповідальне завдання. Кандидати у прийомні батьки обов'язково проходять спеціальний відбір, навчання, тренінги. Як правило, сюди не потрапляють випадкові люди, а лише ті, чиє рішення взяти дитину на виховання є виваженим, обдуманим, а нерідко — і вистражданим. Прийомні батьки тісно контактують з районними службами захисту дитинства та звітуються про витрачені кошти. Все це дає змогу контролювати процес виховання. А критерій оцінки тут один-єдиний — щаслива дитина. І саме такими є прийомні діти у сім'ях скадовчанок Тетяни Бєлоногової, Ірини Толстих, Інни Чернишової, Ганни Мусулевської. Чималий досвід виховання мають прийомні сім'ї Г.Кучинської, Н.Бабенко, Єгорових, Володіних, де виховуються діти молодшого шкільного віку.

Звичайно, і у прийомних родинах можна зустрітися з проблемами. Стосуються вони у першу чергу виховання підлітків. Що ж, цей складний вік завжди завдає клопоту батькам, не має значення — рідні вони чи прийомні. Про це йшлося на засіданні клубу сімейного дозвілля. Стали підлітками діти у прийомних родинах Кривонос та Афанасьєвих, і з'явилися нові турботи, які, знову ж таки, допомагає розв'язати психолог, інші кваліфіковані спеціалісти.

Однак, звичайно ж, у першу чергу такі проблеми допомагає вирішувати мама або тато, як звично називає своїх вихователів дітвора. Та й як інакше може бути? Психологи кажуть — навіть сама можливість назвати когось мамою є дуже значущою для дитини. Малюк почувається захищеним, це допомагає йому рости, розвиватися, реалізувати своє право на любов і турботу. Практика показує, що перебування у дитячих закладах діти-сироти завжди сприймають, як щось тимчасове і щохвилини чекають, що повернуться у сім'ю. Тому потрібно всіляко підтримувати прагнення допомогти дітям, бажання прийняти їх у свою родину, віддати їм тепло материнського серця. Про це говорили під час засідання клубу сімейного дозвілля прийомні батьки Ірина Кривонос, Тетяна Бєлоногова, начальник служби у справах дітей райдержадміністрації Олена Повжик, спеціаліст Тетяна Кравчук, директор районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Ліна Бут, психолог Олена Ямшинська, запрошені гості — священик отець Варсонофій, активістка громадської організації «відродження суспільства» Тетяна Кальченко.

Нині у прийомних сім'ях району виховується понад 20 дітей, яким, без перебільшення, пощастило — вони отримали родину, домашній затишок. Успішне впровадження досвіду прийомних родин у повсякденне життя дає змогу з оптимізмом дивитись у майбутнє. Нині службою у справах дітей райдержадміністрації ведеться робота щодо впровадження ще однієї форми сімейного виховання, а саме — створення дитячого будинку сімейного типу на базі прийомної сім'ї Ганни Кучинської у селі Приморському. Тут, зокрема, буде виховуватися четверо дітей з однієї родини, для яких це — єдина змога бути разом. Прийомна мати каже, що для неї це стало головним аргументом у прийнятті рішення — можливість не розлучати братів та сестер, які вже тривалий час виховуються у різних дитячих закладах. Що ж, цим дітям справді пощастило. А іншим? Чи почують вони заповітне : «Ми їдемо додому»?