У коридорах і у цехах цієї двоповерхової колись ошатної будівлі нині не вчувається густий запах газетної фарби. Не чути характерного «лязгания» лінотипу, який виливав металеві рядки. Не бачити робітниць у спецодязі, з брудними від фарби руками... Тим більше, ніхто уже не знає слова «метранпаж».

А було ж... Починаючи з 1960 року і упродовж півстоліття, поліграфісти Каланчацької друкарні робили свою справу. Були часи, коли все робили вручну: набирали літера до літери районну газету «Слава праці. Лінотипісти, друкарі працювали до пізньої ночі, щоб наша «районка» вийшла у світ і дійшла до читача вчасно.

Важко навіть перелічити усіх, хто працював, освоївши різні професії, у цехах друкарні. Але немало років віддали рідкісній справі поліграфіста складачі ручного складання Яременко О.І., Гнідовська О.П.; метранпаж Ковпак Л.Я., лінотипісти Чечіна О.І., Садова A.M., ШаповалЛ.М.

Набраний текст, складений у сторінку газети чи форму бланка, брався у своєрідні «тиски» і закладався у плоскодрукарську машину. Вона стукала і гуділа, видаючи один за одним примірники, а друкарі високого друку Саликіна Н.М., Кишиневська O.A., Рашпля Т.М., Данько В.І., Коляда Г.І., Біба Т.П. (усіх і не назвеш), пильно стежили за тим» щоб не було збою, щоб не друкувався брак.

Навіть у 90-х роках устаткування друкарні вже було застарілим але його

ремонтували, налагоджували, підтримували в робочому стані, адже» факт невиходу газети був неприпустимим.

Свого часу кожен директор щось удосконалював технічно. І Солонін І.М., і Магрицька В.М., і Біба П.К., і Богуш О.Ю., і Кишиневська O.A., котра з друкаря піднялася до директора, віддавши роботі на підприємстві понад 35 років. Без відриву від виробництва закінчила Українську академію друку.

Проводжали Ольгу Андріївну нещодавно на заслужений відпочинок уже з приватного підприємства , у якому «господарює її син Євген. Тут уже не побачиш старої громіздкої техніки. Комп'ютерне обладнання, замість плоскодрукарської машини — різограф. Тут, як і колись, виготовляють бланки, і навіть буклети та книги. А ще — реалізаують канцелярські товари.

Немає уже й кабінету для бухгалтерії, у якій багато років працювала і моя бабуся Савченко Валентина Іванівна. А до неї цю роботу виконували Сальник Т.В., Ша» повалова К.П., Згоранець Л.П. Останнім бухгалтером комунального підприємства була Степанова В.О.

Упродовж восьми років приміщення не опалюється, обсипаються стіни. Взимку — уся надія на електрокамін. А коли трапляються перебої у постачанні електроенергії, Євген запалює «буржуйку», щоб не переохолодити обладнання і щоб фарба не замерзла. Саме ж двоповерхове приміщення, за нинішніми новітніми законами, передано на баланс відділу культури, хоча зрозуміло, що коштів на його утримання ця бюджетна установа не має.

Ось такі реалії . І все ж, напередодні свята поліграфістів хочеться згадати той давній дух, який панував у цехах друкарні. Дружбу і взаємовиручку. Оті пісні, яких виводили дівчата за святковим столом. Навіть пісенник спеціальний придбали. Хочеться побажати усім, в чиїй біографії є позначка «поліграфіст», із святом, опбажати від щирого серця міцного здоров'я, сімейного затишку на багато щедрих літ.