У нашій редакції наперед знають, що у день професійного свята надійдуть привітання лише від читачів. Та й то не багатьох. Українці, а особливо чиновники, підозріло ставляться до цієї професії, спілкуються неохоче. Даю голову на відсіч: у всіх редакціях привітання на день журналіста складають самі собі журналісти і підписують їх засновниками (на районному рівні це точно).

А даремно. Журналіст у своїй повсякденній роботі знаходиться в постійному спілкуванні зі своїм читачем, ділиться з ним своїм баченням подій, формує картину навколишнього світу. Це непроста праця й велика відповідальність — бачити проблему і допомагати її вирішити, бути об'єктивним і в той же час не вступати в конфлікт із власним світоглядом. Щодня тисячі журналістів по всьому світу готують статті, програми та матеріали для різних видань і каналів. При цьому в полі їхнього зору потрапляють всі сторони і сфери життя сучасного суспільства, починаючи від політичних подій і природних катастроф до новин у світі моди, спорту та з вогняних рубежів гарячих точок по всьому світу.

Не знаю — всерйоз чи іронічно засоби масової інформації називають «четвертою владою». Наче воно і так: журналістика — це не тільки новини, а й репортажі, статті і публікації, наповнені почуттями й думками людей, що перебувають у центрі подій. Або ж журналіст скрупульозно аналізує події минулого чи розмірковує над днем сьогоднішнім. Та давно я помітив: чхала і минула, і нинішня влади на журналістську діяльність. Як колись дотепно і образно сказав мер Скадовська О.Гавриш «собака гавкає, а караван іде собі». Взагалі то і владі піар-собачка потрібна, але така, що не гавкає, а улесливо скавчить в унісон діяльності міського і районного начальства. Отака вона, «собача» професія.

Але не забуваються часи, коли у «Чорноморці працювали журналісти. Справжні. У них -В.Степанчука, М.Водянчука, С.Павлюка, Я.Дівоньки, Н.Гав-рись скоріше б праві руки відмовили, аніж би вони писали хвалебні оди і безкінечні подяки меру за освітлення міста. У газети «Скадовськ» така точка зору: владу захищають нині армія і міліція, суд і прокуратура, СБУ і податкова. То хай маленького, часто безправного, пересічного українця хоч преса захищає. Але й вона нерідко стає на бік влади — і це при тому, що в основному журналісти є вихідцями з простих людей. Чому? Кажуть, менталітет у нас такий національний...

Чи може журналіст щось зробити для своєї Батьківщини? Якщо справжній — то багато. Чесні журналісти — це авангард громадян країни, вони ніколи не „залишаються осторонь від подій, що відбуваються. І не важливо, чи йде мова про репортажі з місця трагедії або з галасливої прем'єри. Ці люди, співпереживаючи і осмислюючи, розповідають про все вам, своїм співгромадянам. І тут необхідно, (щоб автор був щирим і чесним: адже мільйони людей бачать подію його очима.

На мій погляд, робота журналіста за ступенем відповідальності близька до роботи президента. Адже журналіст у відповіді не тільки за те, «що він говорить своїм співгромадянам, але і за те, як його юлова вплинуть на образ України в очах її гостей і сусідів. Саме тому можливість працювати журналістом — це честь і величезна відповідальність.