Село живе, доки лунає в ньому дитячий сміх. Прикро, але факт: наші села старіють. Але причини, цього криються не в низькій народжуваності. Навпаки, саме серед сільських сімей найбільше багатодітних. Просто молодь досить неохоче обирає село своїм постійним місцем проживання.

Чому? Пропонуємо дослідити дану проблему на прикладі Воскресенки.

ОСЬ ТАКИЙ ВИБІР: САПКА, ТРАКТОР АБО ХУДОБА ВДОМА

Воскресенка за районними мірками село середнє. Населення його складає 898 чоловік. У селі 283 двори, сільрада, ФАП, загальноосвітня школа, дитсадок, кілька магазинів, кафе, дві бази невеличких сільгосппідприємств, шість фермерських господарств. За інформацією директора Воскресенської ЗОШ Л. І. Перетятько, кількість випускників у місцевій школі за останні п'ять років зросла з п'яти до одинадцяти. А у 2007 році навіть становила рекордну кількість — сімнадцять юнаків і дівчат. Сімдесят відсотків воскресенських випускників вступають до вузів, коледжів та ПТУ, п'ятдесят відсотків успішно закінчують навчання в них. Із шістдесяти трьох випускників школи п'яти останніх років жити у селі залишилося двадцять, тобто 32 відсотки. Ймовірність того, що студенти, які нині навчаються, повернуться жити у Воскресенку, не надто висока: працевлаштуватися в селі надзвичайно важко, причому не лише за отриманими спеціальностями — взагалі.

Олена Скорняк одна з тих, хто, отримавши диплом спеціаліста, живе у селі. Працевлаштуватися бухгалтером не змогла. Надія на те, що вдасться це зробити згодом, досить примарна. Однак вважає, що їй ще повезло, бо чоловік Леонід має постійну роботу на підприємстві, а відтак і сталий заробіток. У деяких молодих сімей ситуація значно гірша (На знімку вгорі — молода сім'я Скорняків).

- По закінченні школи залишилася в селі, вийшла заміж. Уже другу дитину народила, а в декретній відпустці не була, — розповідає Тетяна К. — За сім років ні я, ні чоловік так і не змогли знайти постійної роботи. Підробляємо то тут, то там без укладення договорів працевлаштування. Стаж роботи не зараховується, відпусток немає, лікарняні не оплачуються. А не погодишся працювати на таких умовах — взагалі роботи не отримаєш.

Аналогічних розповідей від молоді й молодих сімей почула не одну і не дві. Кабальні умови роботи (а як інакше можна назвати ситуацію, коли людина змушена працювати «на хазяїна» без належного оформлення роботи та ще й отримувати за це, оплату, і значно нижчу законодавчо встановленого мінімуму) на селі не дивина. Коли роботи не вистачає, люди воліють не перебирати, погоджуються на ті умови, які пропонують неофіційні роботодавці. До того ж серйозну конкуренцію молодим складають односельці середнього віку, які встигли «заробити мінімальний стаж» ще при роботі в базовому сільгосппідприємстві і для яких документальне оформлення роботи менш важливе.

Воскресенська молодь гірко жартує: у нас широкий вибір — сапка, трактор чи худоба вдома. Багатьох це не влаштовує. Ось і їдуть деінде у пошуках кращої роботи і вищих заробітків.

САМ СОБІ ГОСПОДАР

Офіційно вважається, що селяни, які мають земельні паї (таких у Воскресенці більшість), здатні власноруч забезпечувати себе роботою і статками, працюючи на власній землі. Але вдається це далеко не всім. Як мінімум, треба знати хоча б ази сільськогосподарського виробництва, володіти професією тракториста, мати техніку та інвентар, організаційний хист, щоб об'єднати кілька чи кільканадцять паїв родичів та односельців, і підприємницьку жилку. Дехто з молодих воскресенців сам чи за підтримки батьків успішно господарює на власних наділах і знаходить задоволення в цій роботі. Прикладом може слугувати Павло Федорович Щербак. Робота на власному полі дозволяє утримувати сім'ю і навіть час від часу надавати фінансову допомогу школі, сільраді.

Батьки Павла не були хліборобами. Про вибір сина казали, що це дідові гени далися взнаки, він був знатним комбайнером. Після служби в армії юнак встиг два роки пропрацювати механізатором у місцевому базовому сільгосппідприємстві, набути знань та вміння працювати на землі. Має власний комбайн, два трактори, вантажний автомобіль, сільгоспінвентар. Техніка стара, однак завдяки дбайливому ремонту і ретельній підготовці підводить рідко (на знімку праворуч П. Ф. Щербак з дружиною).

Задоволений роботою на власному полі ще один воскресенець — Олександр Миколайович Горбач. Хоча й не приховує, що власний хліб — з гірчинкою. У дрібних сільгоспвиробників проблем значно більше, ніж у крупних. Про них ніхто не дбає, їм ніхто не допомагає. Державної підтримки вони не отримують, кредити їм не видають. Через малі обсяги виробництва та відсутність токів значну частину вирощеного врожаю доводиться реалізувати з-під комбайна, а, отже, віддавати зерно за значно нижчими цінами. Відсутня інформаційна підтримка, дрібні сільгоспвиробники не мають достовірної інформації де і як вигідніше купити пальне, добрива, засоби захисту рослин.

Разом з батьками працюють на власній землі молоді воскресенці Олексій Козир, Іван Степанець, Микола Василенко, Дмитро Мачульський та Михайло Чухно. Михайло здобув досить престижну спеціальність бармена на кораблі, та все ж вирішив повернутися у село. І не шкодує. Любить техніку, залюбки лагодить трактор та комбайн, навчився виконувати основні сільськогосподарські операції. Нині він, незважаючи на юний вік, незамінний працівник.

Микола Кисельов (знімок внизу) на життя заробляє на власному городі, вирощує для реалізації картоплю, цибулю, моркву та іншу городину. Техніки не має, основний інструмент — лопата, сапка та власні руки. Скооперувався із сусідом (той має автомобіль) і возять вирощені овочі в Генічеськ. Його продукція екологічно чиста. Грунт удобрює перегноєм, хімічних засобів захисту рослин практично не застосовує. За кілька років юнак встиг знайти «своїх» покупців, які оцінили високу якість продукції.

Свою індивідуальну діяльність Микола вважає вимушеним компромісним варіантом: треба ж якось заробляти на життя. Залюбки б працевлаштувався на постійну роботу з нормованим робочим часом, тільки де її знайти?

КВАРТИРНЕ ПИТАННЯ

Молодь Воскресенки як правило живе з батьками. Про переваги великих сімей з бабусями, батьками, дітьми та онуками чимало сказано і написано. Та більшість молодих сімей, незважаючи на всі плюси, воліли б жити окремо.

Тільки можливості такої не мають. Гарних упорядкованих будинків у селі практично не продають, самим будувати — надто дорого.

Утім тим, хто виїхав із села у міста в пошуках кращої долі, квартирне питання вирішити ще складніше. Квартири (про міські будинки годі й казати!) коштують сотні тисяч гривень, а то й мільйони. Самотужки назбирати такі кошти молодій сімї, та ще й знімаючи квартиру, надзвичайно важко.

- Сім'я моєї доньки мешкає у місті, — розповідає М. І. Горбач. — Взяли кредит на купівлю квартири, щомісяця мусять виплачувати по дві тисячі гривень. Розуміємо, що їм важко, отож стараємося допомогти фінансово. Тримаємо три корови, реалізуємо молоко. Саме це і дозволяє щомісяця відправляти їм по 1,5» тисячі гривень.

Микола Іванович Горбач не приховує, що допомагати дочці має можливість, бо син, який живе разом з ним, господарює на землі. Корми для худоби вирощують на власному полі, що значно дешевше, ніж купувати їх. Корівки мають вдосталь фуражу, здобреного макухою. Сіно заготовляють на неугіддях самостійно. Тож і собівартість молока невисока.

Великих сучасних житлових будинків у Воскресенці немає — статки у селян не ті. Більшість — типові, збудовані на кошти колишнього колгоспу «Шлях до комунізму» кілька десятків років тому. Частина, воскресенців замінили печі й грубки на водяне опалення, провели воду в будинки, встановили ванни. Але на сучасний євроремонт спромоглися одиниці. Ще одне опосередковане підтвердження істини, що великих статків робота на полі не забезпечує.

МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ ЗМІНИТИ НЕМОЖНА

Що й казати, робота і заробіток для людини — це надзвичайно важливо. Але не менш важливий, особливо для молоді, культурний відпочинок. На місці вокресенського «вогнища культури» — місцевого будинок культури у центрі села — розвал-ля. Юнакам і дівчатам ніде зібратися, поспілкуватися, потанцювати чи послухати музику. Єдина альтернатива — місцеве кафе, де продають спиртні напої. А від горілки і до бійки недалеко.

- У сусідній Сергміївці — дискотеки для молоді. Проводять свято села, свято Івана Купала, організовують концерти та народні гуляння. У будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності. Є сільська футбольна команда. А у нас, воскресенців, два свята: мітинг з нагоди дня Перемоги та випускний у школі. Стадіон на пасовище для худоби перетворили. Ні парку, ні скверу, ні упорядкованого центру » села... Увечері вийти нікуди, — нарікає молодь.

Зрозуміло, відновити Воскресенський будинок культури у найближчі роки неможливо, надто багато коштів потребують ці роботи. Та й чи потрібна така велика будівля селу? Взимку її не обігріти. А ось вишукати місце для сільського клубу цілком реально, особливо якщо відремонтувати старе приміщення методом народного будівництва (суботники) чи залучивши безробітних на громадські роботи.

Організатором цих робіт має виступити сільрада. Депутати безпосередньо зацікавлені у тому, щоб у Воскресенці залишалася молодь, щоб село не віднесли -до розряду безперспективних. А такі «дзвіночки» вже є. Вчителі місцевої школи стурбовані розмовами про реорганізацію, внаслідок якої воскресенські учні 10-11 класів переведуть на навчання у школу сусідньої Громівки.

Базове господарство воскресенці вже втратили, будинок культури, торгівельний центр також. За такої «турботи» можна втратити і саму сільраду. Тільки чи полегшить це життя місцевим мешканцям?

МОЛОДЬ МОВОЮ ЦИФР

• Молодими громадянами в України є особи віком від 14 до 35 років. Вони становлять приблизно третину усього населення країни. У селах молодь складає у середньому 25 відсотків населення.

• 3 початку 1991 р. чисельність молоді України скоротилася на 766 тис. осіб. • У містах проживає.70 відсотків молоді, у селах — ЗО відсотків.

• У маленьких селах молодь складає не більше 25 відсотків населення.

• Майже половина (47%) молоді працює не за фахом. Серед основних причин — відсутність вакансій, незадовільні зарплати та умови праці.