Символом Тарасівки став православний храм Казанської Божої Матері. Ще не добудований, а його величаві куполи вже виблискують шляхетним золотом. З будь-якого кінця села до храму 2 км. Храм не тільки будується, а насамперед реставрується й реконструюється зі стародавнього. Місце це бладатне, ноги самі несуть до нього. На душі стає тривожно-радісно, потім умиротворюєшся.

Куполи — гордість голови ВАТ «Іскра» Віктора Нагребецького. Творилися вони за його власним проектом, кресленнями. Вийшли такими, що надихають людей на добро, пробуджують світлі надії.

Тарасівка напрочуд чисте, впорядковане село, із заасфальтованими дорогами, впорядкованими об'єктами соцкультпобуту, гарними магазинами, при в'їзді зі сторони Криму — зустрічає чудовий кемпінг «Вояж», в комплексі якого прекрасний готель, затишне кафе, магазин типу супермаркет. Станція техобслуговування з автостоянкою має всі переваги сучасного методу техогляду, ремонту автомобілів усіх марок.

Поєднання південного сільського колориту з модернами нашого часу надає особливий, неповторний вигляд степовій Тарасівці. Задум гарного, чистого села з новобудовами відповідно до часу й періоду Віктора Нагребецького, а втілення — копітка праця колективу під його невпинним керівництвом.

Сам Віктор Григорович має таку вдачу: впевнено дивиться в майбутнє, сьогодні, які раніше, бачить перспективу — представляти агропродукцію, вирощену на землях ВАТ «Іскра», на ринках Європи.

«Кожен з нас визначає в своєму житті граничні риски. Перші — це ті, які не треба берегти зранку до вечора, бо це твоє творіння, твоя праця, твої сподівання та їх втілення.

Другі, головні, — це ті, які ми не повинні переступати. Честь, добропорядність, совість. Сповідуючи ці заповіді, людина впевнено йде по життю, долаючи перешкоди, шануючи інших. А пошана — це не завжди безкомпромісність, зручність. Це — боротьба, де діють незаперечні правила. Отака боротьба йдає втішні результати, які допомагають позитивно, оптимістично сприймати світ».

Такі думки висловив Віктор Нагребецький при нашій бесіді.

А ще досягненню високих результатів діяльності не обійтися без виконавської диципліни, яку Віктор Григорович перейняв від своєї матері, як і працьовитість, цілеспрямованість. Вони й дали Нагребецькому накопичити Достатній багаж економічних знань, досвіду. Напевно, вони й стали головними чинниками його менеджерства, бо вміє керівник багатогалузевого господарства спрогнозувати його розвиток, його економічну ефективність, також вміє вчасно зреагувати на непрості обставини, які ставить життя перед сільськими трударями.

З новою владою прийшли нові реформи. Не час стояти на місці й милуватися своїми результатами. Попереду професійно-систематичні дії по створенню конкурентоздатного виробництва, послуг, соціальних гарантій трудівникам, жителям Тарасівки.

На питаннях реформування аг-ровиробництва в ракурсі накреслень Міністерства агрополітики України журналіст «ВО» зосередив бесіду з В.Г.Нагребецьким.

- Вікторе Григоровичу, Ви неодноразово, як голова постійної депутатської комісії з агропромислових питань обласної ради, наголошували, що необхідно змінити пріоритети в агросекторі. У вас є власний рецепт?

- Спираючись на економічні категорії, вважаю, що розвиток агросектора залежить від регіону. Наша область, як і Кримська, — це не Полтавська чи Чернігівська. Маючи суглинні, піщані грунти, сільгоспвиробник прагне виростити високий врожай зернових. Але ж внесок коштів у зерно-вирощування наших аграріїв й аграріїв центральних областей -різний. Наш район так і називається «регіон ризикованого землеробства».

Вирощування зерна — тяжка праця, величезні затрати. Скільки коштує пальне? Понад 7 грн. за литр, а на одному гектарі, на якому сіємо пшеницю, необхідно зробити п'ять землеобробних операцій механізмами. То порахуйте, скільки піде на це пального.

За Президента Леоніда Кучми агровиробник мав пільги при закупівлі дизпального...

... Але ж агрополітика сьогоднішнього Уряду вже розставила свої пріоритети. Міністр Микола Присяжнюк сказав, що, спираючись на них, Україна може наростити валове агровиробництво до 300-350 млрд. грн. Ви згодні?

- Згоден, але за однієї умови : не забувати про людину-агровиробника. Наше суспільство нині розучилося цінити й шанувати механізатора, гектарницю, свинонарку. Сьогодні в непристижних професіях ходять агроном, зооінженер, сільський лікар та педагог, тракторист з комбайнером. Ми не пам'ятаємо, коли цих л'юдей нагороджували орденами чи медалями, скасовано агровиробникам пільги при виході на заслужений відпочинок, ін. Чому ми так бездарно поховали авторитет найпотрібніших професій?

Прошу розумників, які бажають в цьому питанні посперечатися зі мною, сісти в трактор без кондиціонера й «пахати» в 40-градусну спеку. Позмагатися на полі з нашими механізаторами, овочівниками. Покажіть свій рівень праці!

Сільське господарство на сьогодні найбеззахисніша галузь.

Впевнений, з визначенням нових пріоритетів Міністерства агрополітики, де державну підтримку отримають три «кити» сільгоспвиробництва — рослинництво, свинарство, молочне скотарство — піднесуть авторитет галузі, допоможуть селянам повірити в свою працю, бо буде належна віддача.

Чорним базарам доведеться поступитися прозорому бізнесу. Оптові ринки, організовані за схемою сільгоспвиробник-споживач, минувши посередників, які накручують семикратну ціну на свиней, створять, за словами Миколи Присяжнюка (й переконанням керівників господарств), коротку дорогу з поля до столу.

- Вікторе Григоровичу, на все потрібні кошти, причому швидко. Де їх взяти?

- Знаходити інвесторів. На жаль, потенційних з них цікавить, насамперед, земля. Вона стала не нашим багатством, а розмінною монетою. Змінити можна все, потрібні закони й важелі їх дії. Напевно, інвестор, повинен бути захищений від адміністративних та політичних ризиків. Не відкидається в цьому плані й «точений» режим інвестицій.

Міністерство агрополітики вже працює над такими питаннями, як надання державної підтримки приватному сектору землеробства, але тут же порушує й проблему інтегрування їх в продовольчі корпорації. Нам же, як державі, безперечно не обійтися без виходу на зовнішній ринок. Але це вже питання глобальне...

- Вікторе Григоровичу, ви акцентували вище, що в агровиробництві оголошено розвиток трьох напрямків. Будь ласка, на прикладі ВАТ «Іскра» покажіть перспективу розвитку господарства.

- Про зерновиробництво усі знають. Почнемо з того, що наше господарство засіяло озимими три тисячі гектарів. Згідно з прогнозами, наша країна постійно відчуває дефіцит зерна якісних сортів пшениці. На це ми зробили ставку, й озимина складається з пшениці одеської селекції.

До слова, через відсутність державної фінансової підтримки господарств восени половина з них не змогли завершити сівбу, бо дорожнеча пального не дозволила їм подолати сухий, без вологи грунт. Невже це по-державному?

Свинарство. Наша Тарасівка, правильніше кожен приватник, може утримувати по 50 голів свиней, причому на природних кормах. Трава є, є фураж, який складається з натуральних компонентів, а не з різних біодобавок. Вигодуєш 150-кілограмову свиню — отримаєш смачне м'ясо, й головне, конкурентоздатне. А для закупівлі м'яса від населення повинні запрацювати корпоративні заготівельники.

Уявіть, одна Тарасівка за рік зможе виростити понад п'ять тисяч голів свиней на якісне м'ясо.

Молочне скотарство: на спорудження сучасних комплексів необхідні безпроцентні кредити, які може надати тільки Агробанк. Є вже такі намітки в Уряді, то чекаємо, який механізм кредитування запропонують аграріям, дізнаємося — тоді детально й оцінимо.

- Вікторе Григоровичу, як депутат обласної ради кількох скликань, Ви на сесіях не раз звертали увагу депутатів на доцільність змінити напрямки діяльності управління агропромислового комплексу. Навіть пропозиції вносили. Не змінили думку сьогодні?

- Ні, сучасному агровиробнику необхідно мати прогнозування, якісний аналіз в галузі. Ми працюємо в умовах ринку, продукція наша повинна користуватися незмінним попитом, бути конкурентною.

Ми повинні знати, якої продукції в країні вдосталь, а якої недостатньо. Навіщо закуповувати її на світових ринках, коли маємо змогу виростити самі? Сільгоспвиробники не держава в державі, а надійний її партнер, її складова, яка все робить для збагачення й розквіту своєї країни, свого народу.

Не забуваймо про наукові досягнення в нашій галузі. Напрацювання, пропозиції науковців — допомога всім у розвитку зовнішніх зв'язків, вихід на глобальні ринки. А, значить, прибутки.

- Тарасівка — базове село господарства, гарна, з розвинутою соціальною базою. Пріоритет, звичайно, в цьому належить голові ВАТ, а не сільській раді, як місцевому органу самоврядування...

- Працюємо єдиною командою. Це наша Тарасівка, наші спільні проблеми. Господарство на розвиток інфраструктури, соціальні потреби не шкодує коштів.

Нам шкода, що сільрада має мізерний бюджет й не може утримувати соціальні об'єкти в зразковому стані.

Місцеве самоврядування було без владних повноважень, а, значить, і власної ресурсної бази. На очах громади розгоралися конфлікти між гілками влади за доступ до фінансування (в масштабах області). А люди на все це дивилися з тривогою й думали: а що ж далі? Де моя держава? Коли вона прийде на допомогу?

Нині, на щастя, все змінилося. Державне управління вибудовується, вибори у місцеві органи теж скажуть своє позитивне слово.

Брак коштів позначився на всьому. На місцевому стадіоні, який облаштовано за рахунок господарства, згоріла трава. А вкладено в нього немало й небагато, з яких позицій дивитися -40 тисяч гривень.

Два роки тому передано на утримання сільради сільський Будинок культури, відремонтований під євростандарт, теж втрачає свій вигляд то й вплив на населення.

Розумію, на одному ентузіазмі жити не будеш. Вважаю, тільки тісна взаємодія й розуміння між місцевим органом самоврядування й базовим господарством принесе користь громаді.

Досить сказати, що на Херсонщині за роки незалежності України пропало 20 сіл. А в Україні з обліку знято понад500 населених пунктів, 117 з них тільки за п'ять років правління «помаранчевої» влади.

Мене просто вражає бездумність, байдужість влади, всіх нас до сумних цифр статистики, за якими стоять зламані, понівечені долі людей, сільських трударів, які невтомною тяжкою працею піднімали, створювали місцеві господарства... Зникла в нашому суспільстві відповідальність за прийняті рішення щодо громадської власності.

Не буду настроювати на песимістичний лад нікого, але ж, якщо Рада регіонів України не знайде шляхів удосконалення місцевої влади, то як виживатиме сільська громада з мізерним бюджетом, чекаючи дотацій — невідомо. Впевнений, що це основне завдання Високого дорадчого органу при Президенті України.

- В одному зі своїх попередніх інтерв'ю Ви наголошували, що місцевий бюджет повинен наповнюватися з місцевих зборів, а це — розвиток виробництва. Що ж робити сільським радам, де немає базових господарств, ринків, люди займаються тільки вирощуванням власної продукції? У такі села не заманиш інвестора...

- Справа в тому, що місцева громада таких населених пунктів не так вже й шанує інвесторів, які приходять в село. Якщо приходить свій, не з чужих, інвестор, то він вкладає не тільки кошти у виробництво, допомагає вирішувати й соціальні проблеми, поповнює матеріальну базу навчальних закладів, виступає спонсором свят, шанує ветеранів. Тобто приходить, щоб стати повноправним членом громади.

Не всі це розуміють в селі, не хочуть вникнути в основну суть інвестування коштів, зрозуміти, що вони працюють не тільки на добробут інвестора, а й на користь громади. Всілякі непорозуміння привзодять до конфліктів, судових позовів. Тоді інвестор, кидаючи напрацьоване, залишає об'єкт. Разом з ним йдуть вкладення в місцеві соцзапити...

- Вікторе Григоровичу, розумію про що мова. Пам'ятаю, як кілька років тому вам довелося піти із орендованих земель Подо-Калинівки. Не раз відзначали педагоги Подока-линівської загальноосвітньої школи, що втратили в вашій особі благодійника, людину, яка розуміла, що виховання учнів патріотами малої'Вітчиз-ни — найпочесніша роль вжитті.

- На жаль, не завжди здоровий глузд перемагає. Колись я прочитав таку виразну думку (цитую російською мовою): «Люди обычно считают, что лучше заблуждаться в толпе, чем следовать в одиночку за истиной».

- Без коментарів. — Але ж, не зважаючи на різні неприємні перипетії, зіткнувшись не раз з нерозумінням вашої позиції людьми, ви не припинили благодійну діяльність. Причому, в різних куточках-нашого району. Не раз подяку висловлювали у Брилівці, Виноградовому, Клинах спортсмени, учні за премії й стипендії, вчителі за матеріальне забезпечення навчального процесу, ветерани. Господарство може має з цього фінансові дивіденди, чи особисто голова правління?

- Від благодійності не може бути фінансових дивідендів. Найбільше, що задовольняє весь наш колектив, то це вдячність в очах людей, перемоги спортсменів та їхні високі нагороди, успіхи школярів, перші трудові кроки випускників шкіл. Благодійність повинна йти від серця.

- Вікторе Григоровичу, напевно, ще не раз ми всі порадіємо за звитяжні виступи легкоатлетів з клубу «Іскра» на престижних міжнародних турнірах, за здобутки колективу господарства, за гарну Тарасівку. Будемо радіти реставрованим храмом Казанської Божої Матері. А храм — витвір високого мистецтва й, впевнена, будуть до нього йти і їхати прихожани, добрі люди як до благодатного місця.

Допоможи, Владико Світу, у цих благих і добрих справах.

Дякую за розмову. Чекаємо разом з читачами Першого снопа з полів ВАТ «Іскра».