Розмови про те, що владні повноваження необхідно максимально передати з центру на місця, точаться давно. Але досі всі питання, пов 'язані з життєзабезпеченням громад, вирішуються з центру. У своїй новій книзі «Україна: громадянський проект» віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко зосередився на проблемах місцевого самоврядування.

Ми поспілкувалися з автором напередодні презентації видання

Сергію Леонідовичу, хотілося б почати нашу розмову із запитання про те, для кого ця книга? Що ви хотіли сказати українським громадянам?

Я хочу, щоб українці і в малих селах, і у великих містах пишалися своєю країною. Щоб вони на собі відчули, що народитися, жити в Україні — це справді великий талан. Адже ми маємо такі багатства, яким інші країни можуть тільки позаздрити. У нас найкраща в світі земля, нас омивають теплі моря. Ми розташовані в самому центрі Європи, тож нам близькі і Захід, і Схід. Наша столиця Київ — батьківщина однієї з найвидатніших культур. У нас чудові традиції в промисловості і сільському господарстві, науці і техніці, культурі та спорті...

- Вибачте, що перебиваю, але чи не занадто райдужні ви малюєте перспективи?

Ні. Я впевнений, що немає жодної об'єктивної причини, яка заважає Україні стати успішною демократичною країною, великою європейською державою.

-То в чому ж тоді проблема?

На жаль, головна проблема — в нас самих. Багато хто з цим не погодиться , адже в усіх гріхах у нас тради — ційно звинувачують владу. Справді, коли ми сваримо Президента, уряд, депутатів, мерів, чиновників і бізнесменів, ми скрізь маємо рацію. Усі вони геть не такі, як хотілося б людям. Але при цьому ми забуваємо, що кожен із нас відповідає за те, що відбувається в країні. У нашій Конституції записано, що носієм влади є народ. І це не порожні слова. Адже це ми, громадяни, призначаємо собі владу. І ми ж Можемо і повинні контролювати, як вона працює. А якщо призначили аби кого, якщо не хочемо питати з влади за її справи, то й звинувачувати в усьому лише Президента або місцевого чиновника не варто. Люди повинні реально впливати на владу, думати, кого вони обирають,, а не просто чекати, коли прийде нарешті «хороший» керівник.

Якщо брати в цілому, то яких головних проблем ви торкнулися в книзі «Україна: громадянський проект»?

Я не ставив перед собою завдання виокремити проблеми і покритикувати всіх, хто довів країну до такого стану. Я описав конкретні механізми вирішення проблем на місцях: розподілу бюджетних коштів між регіонами і центром, ЖКГ, охорони здоров'я, освіти, малого бізнесу, культури і спорту. А щодо того, з чого починати, то, я вважаю, необхідно посилити права органів місцевого самоврядування — міських, «районних, обласних рад, щоб вони служили інтересам громади, а не залежали від державних адміністрацій, яким ради змушені передавати виконавчі функції. Це означає: що б не вирішила рада, виконання цього рішення залежить від адміністрації. Нам треба побудувати сильне місцеве самоврядування, лише тоді у нас буде і сильна держава.

Ви зі своєю командою знаєте, як зробити місцеве самоврядування насправді сильним, а мерів — господарями, а не простими розпорядниками бюджетних коштів?

Я розумію проблеми місцевого самоврядування. В основі книги лежить мій власний управлінський досвід. Наприкінці 1990-х років я, будучи віце-прем'єром, очолював роботу з підготовки концепції адміністративної реформи. Саме тоді була зроблена перша спроба організувати ефективне місцеве самоврядування в незалежній Україні.

-1 в чому ж була основна мета адміністративної реформи?

Ми хотіли посилити повноваження місцевої влади. За нашим задумом, центральні органи управління повинні були передати на місця частину своїх функцій для того, щоб проблеми людей Йирішувалися на найбільш наближених до них рівнях влади — обласному, районному, міському. Поясню на прикладі: зараз у нас влада централізована, тобто все вирішується в Києві або узгоджується з центром. Ми ж хотіли, щоб всі ключові функції — освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальні послуги — виконували органи місцевого самоврядування, а «нагору»

передавалися тільки ті проблеми, з якими місцева влада самостійно впоратися не в змозі. Наприклад, питання оборони і безпеки, розвитку науки, будівництва державних доріг і так далі.

Що ж завадило довести реформу до логічного завершення?

На жаль, у 2000-му році, на який ми планували початок реформи системи самоврядування, в Україні почалося протистояння президента, уряду і парламенту. Вони боролися одне з одним, владі було не до реформ. У кращому випадку, вона тільки вдавала, що проводить зміни.

Чому ви вважаєте, що цього разу вам вдасться втілити ваші реформаторські ідеї?

А просто далі відступати нікуди. Що ми маємо? Лікарні без ліків, школи, в яких узимку діти сидять у верхньому одязі, вічно розбиті дороги і місцеву владу, яка не може розчистити вулиці від снігу або відремонтувати каналізацію.

Саме так сьогодні виглядають і столиця, і будь-яке містечко в глибинці. У селах ситуація ще гірша. А все тому, що ми користуємося тим, що успадкували від Радянського Союзу, а самі нічого не робимо, щоб облаштувати наші міста й села. Так далі не можна.

- Ми повинні провести реформи на місцях. Свої пропозиції я виклав у книзі «Україна: громадянський проект». Крім того, я сподіваюся, що книга підштовхне всіх небайдужих громадян до обговорення і розв'язання злободенних проблем.