Незариті ями, траншеї, незакриті люки — потенційна небезпека для людей і тварин

Звична картина: прорвала водо­провідна труба, вирили кому­нальники чи гос­подарі будинку яму, відремон­тували, а яма стоїть тижнями- місяцями. Нерідко залишаються не засипаними зем­лею цілі траншеї водопровідної ме­режі. Усі їх бачать, усі усвідомлюють потенційну загро­зу для людей чи тварин. Однак не поспішають усу­нути небезпеку, і лиш як трапиться нещастя — зарива­ють яму того ж чи наступного дня. Саме так тра­пилось у Володимиро- Іллінці.

КОРОВА В ДВОРІ — ХАРЧ НА СТОЛІ

Сім'я Шевченків, що мешкає у Володимиро- Іллінці, типова для наших сіл. Із шести осіб постійну роботу має лише «син гос­подарів Олег. Працює він у місцевому комунальному підприємстві на півставки мінімальної зарплати: вми­кає та вимикає на башті воду, яка подається у селі по півтори-дві години тричі на добу. Причому — досить нерегулярно, заборгова­ність із заробітної плати, за його словами, складає де­кілька місяців. Старше по­коління Шевченків до пенсії ще не дожило. Господар влітку трохи у фермера підробляв, його дружи­на Валентина Миколаївна господарство порає, двох онуків-близнят допомагає дітям ростити, невістка Ірина «на цибулю бігала».

- Мали ми дві корівки, розповідає Валентина Миколаївна, — одна наша з дідом, друга — моло­дят. За рахунок зданого молока й жили. На до­машньому молоці й Рома із Сергійком підростають, онуки-двійнята особливим здоров'ям похвалитися не можуть. Щоранку виганя­ємо своїх рогатих году­вальниць на громадський випас.

Того злощасного дня, 8 серпня, Ірина повела двох наших корівок випасати в інше місце, де трава зеле­ніша. Тому гнала худобу не звичним шляхом, а по ву­лиці Братів Польченків. Не встигла й оком моргнути, як Марта задньою ногою провалилася у глибоченьку яму на узбіччі дороги, яка заросла бур'янами, і стала сторчма.

Ще й зараз Валентина Миколаївна зі сльозами згадує той жах. На виручку кинулись декілька чоловіків, прибіг Олег, але, не зважа­ючи на докладені зусилля, допомогти корівці вибрати­ся із западні не вдалося. Її витягли з ями трактором. Кажуть у селі, саме цим і згубили бідолашну, зламали їй хребет.

Трапилося нещастя у не­ділю, ветеринарного лікаря вдома не було. Довелося корівку терміново дорізати. Декілька днів сім'я була у траурі.

М'ясо вдалося продати знайомому підприємцю із сусіднього села. Виручили всього 1200 гривень. І хоч цих коштів на нову корів­ку було замало, та все ж розуміли: без ще однієї годувальниці не обійтися. Позичили гроші у родича. Купили за 7500 гривень.

ПІЗНО КОЛОДЯЗЬ КОПАТИ, ЯК ХАТА ГОРИТЬ

Коли перший шок від втрати минув, Шевченки, зрозуміло, обурились тим, що яма на вулиці стояла не заритою декілька місяців, вже й бур'янами зарос­ла. Одночасно прийшли до думки: хай винуваті відшко­дують сім'ї збитки. Керівник комунального підприємства П. В. Кобрін пояснив: нічого платити не будемо, коштів немає, можете подавати позов до суду. Адже яму ту вирило не комунальне під­приємство, а господарка дому Лідія Ниркова. Жінка мешкає у Чкаловому. Коли водопровідну трубу біля її подвір'я прорвало і вода почала підступати до бу­динку, звернулась до міс­цевих комунальників. Там сказали, що обслуговують тільки вуличну мережу, а прорвала труба, що веде у будинок (може це й так, але знаходилась яма букваль­но поруч з асфальтовим покриттям дороги). Жінка найняла приватника, який розрив місце пориву, тру­бу заглушили. Як пояснює П. В. Кобрін, він нагадував жінці про необхідність за­сипати яму, та вона запев­нила, що буде ремонтувати водопровід, бо збирається тут жити. Майбутній ре­монт затягнувся на неви- значений час. Однак коли з коровою стався нещасний випадок, комунальне під­приємство яму зарило на­ступного ж дня.

У сільській раді, куди постраждалі звернулися, порадили які треба документи, аби підтвердити .факт нещасного випадку з твариною. Та ветеринар­ний лікар відмовився дати таку довідку, бо особисто нічого не бачив. Крім того, лякала перспектива возити свідків на судові засідання, причому не один раз. Отож Шевченки подавати до суду передумали. На Лідію Ниркову вони зла не тримають, кажуть, бідна жінка так переживала, що до лі­карні потрапила.

Є у них претензії до місцевого комунального підприємства та сільської ради, які відповідають за порядок у селі. Саме через халатність посадовців, на їх думку, сім'я зазнала збит­ків. Та найбільш обурює те, каже В. М. Шевченко, що у селі залишаються не за­сипаними інші ями. У них можуть потрапити не тільки худобина, а й дитина, вело­сипедист чи мотоцикліст.

На підтвердження цих слів вона запропонувала працівникам редакції екс­курсію від свого двору по шляху, яким ганяють корів на випас та назад. Їдемо вулицею Будьонного. Вона веде до «баму» — так чомусь у селі називають огородже­ний загін на околиці, де в обідню пору господарки доять своїх корів. По до­розі до нього біля огорожі одного з будинків побачили глибоку яму, приховану за високими бур'янами, яка межує з асфальтним по­лотном. Шоправда, баюра обкладена з боку дороги ракушняком. Через декілька десятків метрів на кінці вулиці зна­ходиться не просто ви­боїна, а ціла траншея. У глибоку яму, приховану за високими бур'янами, яка межує з асфальтним по­лотном. Шоправда, баюра обкладена з боку дороги ракушняком. Через 1 декілька десятків метрів на кінці вулиці зна­ходиться не просто ви­боїна, а ціла траншея. У безпосередній близькості від асфальтного, полотна, по обидва боки від доро­ги, теж заросла бур'янами (фото праворуч). За кілька метрів — загін для худоби. У цьому місці загроза для худоби особливо велика.

- Напишіть про нашу біду і ці ями, — просить В. М. Шевченко. — У нашому селі їх не заривають, то, може, в інших населених пунктах зроблять висновок та усунуть небезпеку.

ЩО ВИНЕН — ВІДДАТИ ПОВИНЕН

У директора комуналь­ного підприємства П. В. Кобріна є свої пояснення та аргументи з приводу даної ситуації:

- Яму біля будинку по вул. Будьонного господа­рі вирили самовільно. Тож і засипати її повинні самі. Існуюча траншея — одне з найболючіших питань для комунальної служби. Газета вже писала про цю проблему. За кошти, виді­лені програмою ООН, фірма «Камеон-сервіс» з Каховки встановлювала у селі нову водонапірну башту. Її пра­цівники прорили траншею, проклали у ній труби, од­нак не засипали, у квітні раптово кинувши роботу з недоробками. Так і стоять з весни «окопи» протяжністю півтори сотні метрів. Хто тепер їх повинен зарити? Я й у сільраду, і у райдержадміністрацію звертався: кажуть, наше комунальне підприємство.

Звичайно, дати таку від­повідь простіше, ніж змуси­ти підрядну організацію ви­конати до кінця оплачений обсяг робіт.

Павло Володимирович запевняє, що реально за­рити цю злощасну тран­шею та інші ями по селу комунальники не в змозі через важкий фінансовий стан. Тих коштів, які надхо­дять від оплати за водопос­тачання, ледве вистачає, аби оплатити використану електроенергію. За тари­фом 82 ,3 коп. за кіловат. Ніби комунгосп — бізнесове підприємство, що отримує прибутки. Ситуацію усклад­нює й те, що підприємство не має свого екскаватора. Щоразу, як треба виконати земляні роботи, його на­ймають у місцевих фермерів або й у сусідніх селах. Обходиться це недешево, бо треба купувати пальне, оплачувати оренду техніки, роботу тракториста.

- Подякуйте через га­зету Підприємцям Сергію Безотосову, Андрію Пилипчуку, Володимиру Калину, Віктору Синиці, Аліку Апріяну, які допома­гають комунальній службі технікою, фінансами, чим тільки можуть, — попросив П. В. Кобрін. — Та тільки їх підтримка допомагає вирішувати окремі, дрібні проблеми, а у цілому Ко­мунальне підприємство у важкій затяжній кризі. Крім дорогої електроенергії та слабкої матеріальної бази, існує ще одна біда: борги абонентів. Є громадяни, які заборгували за воду більше 1000 гривень. І по 2-3 корови тримають, і єв- ровікна ставлять, і дитячі одержують, і діти їх у барах сидять, а за воду хронічно не платять. Зараз на одній з володимироіллінських башт згорів насос, у Катеринівці башта ось-ось взагалі впа­де, а коштів немає.

Жителі села хотіли б, аби водопровідна мережа у селі не становила небез­пеки для життя і здоров'я людей та худоби.

Директор комунального підприємства розповів про те, що намагається всіля­кими способами стягнути заборгованість з абонентів. Письмові попередження про суму боргу і від'єднання від мережі дали певний ефект: дехто розрахувався — по­вністю або частково. Але список боржників ще вели­кий. Касир збирає кошти у дні розрахунків з людьми за молоко, видачі пенсій. Зараз П.В. Кобрін консуль­тується з прокуратурою: чи має право нараховувати штрафи та пеню. Зроблені комунальниками розрахун­ки на підвищення тарифів на водопостачання для населення не одержали пого­дження в обласних інстан­ціях. Та й чи затвердили б їх депутати сільської ради? От якби .й депутати нам до­помагали стягувати борги, каже керівник комунальної служби..

У сільській раді вважа­ють, що у міру можливос­тей комунальному підпри­ємству допомагають, але брати на себе обов'язки комунальників по стягу­ванню боргів за воду не беруться. Та й порушувати законодавство, не видаю­чи, скажімо, боржникам ті чи інші довідки, не можуть. Виконуюча обов'язки сіль­ського голови Г. Б. Фролова запевняє: на одній з недав­ніх сесій слухалось питання про роботу комунального підприємства, керівнику говорили про необхідність зарити ями. Однак у рі­шенні сесії такого пункту немає. «Напишу директору відповідного листа з цьо­го приводу», — каже Ганна Борисівна.

- Коштів від цього не до­дасться, — гірко констатує керівник комунального під­приємства.

Від себе додамо: однак як трапилось нещастя з ко­ровою, можливість зарити яму знайшлася одразу.

То, може, все-таки не варто чекати, доки півень в тім'ячко клюне?

ЯКБИ ЗНАВ, ДЕ ВПАДУ, ТАМ СОЛОМКИ Б ПІДСТЕЛИВ

У ситуації із коровою є один важливий момент: тварина не була застра­хована. «Це б вберегло її господарів від значних фінансових втрат, — каже начальник Новотроїцького відділення HACK «Оранта* Людмила Захарова. — На жаль, дуже мало власників корів страхують їх. Дане нещастя якраз і є страхо­вим випадком. Ми випла­чуємо страхові суми також у випадках загибелі твари­ни від укусів диких тварин, пожежі, удару блискавки, якщо її вкрали або вона об'їлася, а також різни­цю суми при дорізуванні. Звичайно, при умові, що за застраховану на 5000 гри­вень корівку сплачується 135 гривень на рік, можна за два рази. Що це не так дорого, як вважають селя­ни, з'ясовується при заги­белі тварини».

Як бачимо, наша мен­тальна звичка поклада­тись на якось та буде (рос. «авось») дорого обходить­ся. То, може, підстелимо соломку, шановні земляки — зариємо ями і закриємо люки, застрахуємо себе, будинки, тварин, вестиме­мо здоровий спосіб життя і житимемо за законами.