За 5 скликань роботи у Верховній Раді України я бачила багато чого: і правди, і кривди. Та вкотре мене просто вражає нахабність людей, які плутають своє з громадським, які багатіють за рахунок більш слабкіших, які відбирають у бідних ледь не останнє і при цьому роблять вигляд, ніби займаються благодійними справами. Скільки вже говорено, переговорено про Херсонський машинобудівний завод, скільки людей було залучено задля того, щоб вивести це підприємство, колишню гордість України з кризи, нічого не допомогло. Із майже тринадцятити- сячного колективу залишилося біля 300 працівників, немає соціальної сфери: садків, пансіонатів, профілакторію. На заводі охоронців зараз працює більше, ніж робочих... І при цьому власник заводу Олександр Олійник всюди намагається довести, що він дуже ефективний власник, бо спромігся на підприємстві, що випускало власний комбайн — вершину конструкторської думки вітчизняного машинобудування, влаштувати звичайні майстерні та, завозячи білоруські ком­байни, всупереч законодавству змінюють марку машин, видаючи за власну продукцію. Але при цьому вдавати, ніби робить щось суттєве для країни. Насправді ж підприємство кілька разів дробили, створювали нові юридичні особи, переводили адреси з міста в місто, Для чого такі складнощі? А для того, щоб не сплачувати податки, доводити завод до банкрутства.

Нагадаю, що флагман вітчизняного машинобудування був проданий за вартістю одного комбайна, але держава вимагала від нового власника певні інвестиційні зобов'язання. І що ми бачимо, виконуються ці зобов'язання? Ні. Людей викинули на вулицю, по-шахрайськи, вночі комбайнобудівникам розносили «Листи щастя» із звісткою про звільнення. Свого комбайна вже немає. Чи не половина заводу вивезена на металобрухт. Люди, доведені до відчаю, навіть спробували захопити приміщення адміністрації заводу. І це був ледь не перший випадок прояву класової боротьбі у пострадянській Україні.

Та людські долі, я вже не кажу про майбутнє вітчизняного комбайнобудування, неважливі, коли йдеться про власний, приватний гаманець. Вражає й інше. Загнані у кут народними депутатами керівники підприємства, його власник, використовують про­стих людей, яких навіть не поважають, для боротьби за своє майно. Не є секретом, що підлеглі пана Олійника збирали працівників та змушували їх підписати звернення до Президента. Хапаючись за останню соломинку власник аморально тисне на тих, хто напряму від нього залежить та не може відмовити, боячись втратити останнє. Асам Олійник, мабуть з відчаю, вже договорився до того, що у рейдерстві звинувачує Верховну Раду, яка просто повертає державі своє майно, бо, так звані, «хазяї» не можуть ефективно ним управляти. От і все.

Я також знаю думку простих робітників. Вони бажають працювати на сучасному державному підприємстві, отримувати достойну зарплатню і не залежати від людей, які давно втратили совість. Я та лідер КПУ Петро Симоненко, вся наша партія стояла і будемо стояти на захисті людини праці. Це не передвиборча демагогія, це тверда, послідовна позиція. Вона відома всім, адже і майже 10 років я борюся за повернення «Херсонських комбайнів» у державну власність.

Ніякі заяви, пана Олійника, що схожі більше на «конвульсії», не змусять відступити нас, адже і головним залишається доля людей, їх право на працю і достойне життя. А особисто для мене ніколи гаманець, особиста кишеня однієї людини не будуть важливіші за долі тих тисяч незаконно звільнених робітників, професіоналів, які тиняються сьогодні світами у пошуку копійчини. Я бачу, як горе-власник намагається ігнорувати думку конституційної більшості парламенту, о як ще сподівається повернути все на власну користь. Та цього не буде!

Мені огидно, що одна людина, «прихватизовує» те, що належить всій громаді та ще й і ображається, коли ця громада вимагає ефективних дій. Не можеш працювати, не вистачає розуму, » щоб підняти велике підприємство — геть з Херсонщини! Думаю, що діями власника заводу Олійника повинні зацікавитися правоохоронні органи: знищується підприємство, не сплачуються у бюджет г та пенсійний фонд мільйони гривень податків, не виплачується заробітна плата. Та він не тікати у повинен у ті країни, де знаходяться у офшорах гроші, вкрадені у народу, а сидіти за гратами!

Я щиро дякую голові Херсонської обласної державної адміністрації Миколі Костяку за державницьку позицію щодо комбайнового заводу. Він, єдиний з чотирнадцяти губернаторів підтримав нашу законодавчу ініціативу та всіляко сприяв прийняттю Закона. А зараз робить все від нього залежне, аби реально, вже на ділі, повернути завод народу, виконати відповідні юридичні норми. Така співпраця місцевої влади і парламента країни — взірець нормальної роботи державних органів влади.

Я звертаюся до всієї громади нашої області. Не вірте тим, хто зробив наше життя саме та­ким: без сподівань та надій на краще. Неймовірними зусиллями Компартія України зробила все, щоб повернути комбайнобудівний завод державі. Ми намагалися покласти край знущанням над людьми, занепаданню великого бюджетоутворюючого для області підприємства. І ми це зробили!