Звернутися до теми жіночого алкоголізму змусили жахливі цифри статистики

Чоловічий алкоголізм, на жаль, звичне явище. Та й жіночим пияцтвом наше суспільство здивувати важко: сьогодні на вулиці часто можна побачити дівчат, які просто на ходу цмулять ром-колу чи пиво з пляшки, бідно вдягнених жінок з червоними від випитого обличчями і нетвердою ходою, а то й добре вдягнених, чепурних пані у певній стадії алкогольного сп'яніння.Жіночий алкоголізм — надзвичайно тривожне явище нашого сьогодення, вважає лікар-нарколог районної лікарні Володимир НІКУЛІН.

«ПОЗБАВИТИ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ»

З липня цього року три рази район­ний суд приймав рішення про позбавлен­ня батьківських прав. За чотири місяці із трьох сімей вилучено 7 неповнолітніх ді­тей. Нещасні залишились без піклуван­ня найріднішої людини — мами, яку через пристрасть до алкоголізму неможливо на­зивати цим святим словом. Всього ж за п'ять останніх років у районі позбавлено батьківських прав 56 матерів стосовно 93 дітей. Переважна більшість таких матерів — жінки-алкоголічки. Народжені ними діти безперервним потоком поповнюють при­тулки та інтернати.

- У службі у справах дітей райдержад­міністрації нині перебувають на обліку 52 сім'ї, батьки в яких ухиляються від вихо­вання дітей, — розповідає начальник служ­би Тетяна Томашевська. -128 дітей, які зростають у цих сім'ях, потрапили, м'яко кажучи, у складні життєві обставини, бо їх батьки пиячать, не працюють, ведуть асо­ціальний спосіб життя.

Ось типова історія сім'ї з Подового, в якій мати п'є. Хоча у даному випадку і сім'ї як такої немає. Жінка має трьох дітей, однак живе із співмешканцем у сусідньо­му районі. Дітей віком 16, 11 та 3 роки утримують бабуся та тітка. У найменшого хлопчика немає навіть свідоцтва про на­родження. У самої мами, 1975 року на­родження, відсутній паспорт і, відповідно, реєстрація.

Торік у Заозерному п'яна жінка згоріла уві сні. На щастя, не постраждали двоє ді­ток 1993 і 1999 року народження. У мо­лодшого теж не було свідоцтва про наро­дження.

Зловживала кпкоголізмом і громівчанка К. Мала трьох дітей, а допомогу на них ви­користовувала своєрідно: наймала таксі(!), аби з'їздити до Миколаєва і провідати у колонії чоловіка. Діти ж фактично голоду­вали, були запущені, страждали стрепто­дермією.

Одна з підопічних соціальних служб на виплачену державою допомогу після наро­дження третьої дитини купила холодиль­ник, телевізор, плиту, м'який куток. Через півтора року у будинку не було нічого — все продала та пропила.

Слухаючи розповіді працівників служби у справах дітей райдержадміністрації та центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які ведуть соціальний супровід неблагополучних сімей, про умови про­живання таких родин та дітей у них — не ймеш віри. У хатах — земляна підлога, пічки топлять пластиковими пляшками, розетки вирвані та пошкоджені, вікна голі — без, занавісок чи штор. Бруд і антисанітарія. Ні у кого немає холодильника (як харчуються у таких умовах діти — уявити важко), замість газових плит — примітивні таганки. Хоча у більшості є телевізори, DVD. Городину не вирощують.

В основному жінки, яких позбавили ма­теринських прав через пияцтво і неналеж­ний догляд за дітьми, — матері-одиначки, ведуть розгульний спосіб життя, як кажуть, без гальм. Є мама, у якої п'ятеро дітей від п'ятьох чоловіків. Практично кожна живе у громадянському шлюбі із співмешканцем чи біологічним батьком дитини, з яким і ді­лить щоденну гііорцію спиртного.

В умовах, коли смисл життя жінки зву­зився до чергової дози алкоголю, діти зростають педагогічно запущеними. 2 із З, вилучених із сімей, направляються до спецшколи, тобто відстають у розумовому розвитку. Серед малюків трапляються такі, яким ніхто не читав жодної казки, які ніко­ли не тримали у руках олівця чи фломасте­ра, не малювали.

КОРІНЬ ЗЛА

Вважається, що вперше в чарчину за­зирають із трьох причин: від горя, від щас­тя або просто знічев'я. Причому всі три випадки негласно схвалюються суспіль­ством. Адже ніхто не осудить людину, яка «топить горе» у чарці після розлучення або втрати близької людини. Так само нікого не здивує святковий стіл, який ломиться не стільки від смачних страв, скільки від різноманітних алкогольних напоїв.

Чудовим грунтом для поширення пия­цтва в усіх прошарках суспільства є рекла­ма алкоголю, бідність і убогість дозвілля людей, особливо у селах. А ще — наш спо­сіб життя, згубні звички і погані традиції. Часто знайомлять дітей з алкоголем самі батьки. Дні народження підлітків, вечірки з приводу випускного вечора ми вже й не уявляємо без пляшок із спиртним. Дівчатка бачать, що мама, її подруги, родички п'ють нарівні з чоловіками. І переймають такий стереотип поведінки. Як результат, бачимо 12-13-річних дівчаток, які п'ють пиво на ла­вах у парку, кафе та барах. Трохи старші й горілки та інших міцних напоїв не цурають­ся. Звідси починається спочатку звичка, а потім і залежність від «градусів».

На обліку у наркологічному кабінеті райполіклініки стоять 646 чоловік, з них 22 — жінки, — розповідає лікар-нарколог Володимир Нікулін. — Однак на облік взяті лише ті, хто по­трапив до лікарні у стані ал­когольного отруєння або білої гарячки, та на кого надійшло подання дільничних райвідді­лу міліції. Реально ж алкоголі­ків маємо у 10 разів більше.

Жінка-алкоголічка — над­звичайно ганебне і брутальне явище. В одному з невелич­ких сіл нашого району бага­тодітна мати-одиначка давала своєму малюкові по 20-30 грамів спиртного, аби заспо­коївся, міцно спав і не тривожив її.

Жінки більш легко піддаються впливу спиртного, — розповідає В. В. Нікулін. — Отож і алкоголізм у них розвивається зна­чно швидше. Якщо у чоловіків звичка до постійного вживання виникає за 2-5 років, то жінки не в змозі відмовитись від чарки вже через півроку-рік. Новотройчани часто бачать на вулицях п'яну жінку, яка опусти­лась на саме дно алкогольної залежності. Ні смерть чоловіка від постійного пияцтва, ні відмова дітей від такої матері, ні звіль­нення з роботи через запої не зупинили її на згубному шляху — вона щодня, як зом­бі, тиняється селищем, шукаючи де і з ким випити. І знаходить.

На думку лікаря, жінок штовхають в обійми зелено­го змія причини особисто­го та соціального характеру: незгоди у сім'ї, погані від­носини з чоловікам, про­блеми з дітьми, самотність, відсутність роботи чи неза­доволення нею. Розраду вони знаходять у спиртних напоях. Від них стає легше, настрій швидко покращується. Досвід запам'ятовується, його хо­четься повторити знову. І жін­ка продовжує пити.

- Нехлюйське ставлення жі­нок, що п'ють, до дітей, сім'ї, до себе шокує, — говорить Т. А. Томашевська. — У них зо­всім відсутнє прагнення жити краще. Більшість з них зовсім не ледарки. Влітку ходять на поденні заробітки у поле. Зароблені важкою, виснажли­вою працею 70 гривень мо­жуть за один раз витратити на кілограм дорогої ковбаси і дві пляшки пива.

Однак не варто ігнорувати і такий фактор формування саме жіночо­го алкоголізму як генетична спадковість. Є дані, що доньки алкоголіків стають питущи­ми у 90% випадків. Причому таке частіше трапляється тоді, коли п'є мати.

У центрі соціальних служб розповідають про кричущі факти: є у районі жінки, по­збавлені материнських прав, у доньок яких за рішенням суду теж вилучено дітей. Одна з жінок-п'яниць з нашого району, розлу­чившись з чоловіком, часто міняє співмеш­канців. Меншу дівчинку за­брав батько, а старша, 15- річна донь­ка, вже живе із співмеш­канцем і теж «дружить» з пляшкою.

Є також під­стави ствер­джувати, що на жіночий ал­коголізм впли­ває робота. Вважається, що більше і частіше п'ють працівники сфери об­слуговуван­ня: продавці, провідниці, офіціантки. Та будьмо відвертими: п'ють у нас жінки і у багатьох організаціях і установах. П'ють разом з чоловіками і просто у компанії жінок-колег, п'ють у службових кабінетах і навіть у робочий час. Відзначають дні на­родження і професійні свята, весілля ді­тей, народження дітей і онуків. А скільки ще менш вагомих приводів знаходиться... Весь світ робить це у кафе та ресторанах, у крайньому разі — вдома, а ми — на роботі. І у кожному колективі знайдеться жінка чи декілька, якГ напиваються, втрачають при­стойний вигляд, огидно поводяться. А ми відводимо очі.

ЗА ЯКИМИ ДВЕРИМА ВИХІД

існує думка, що жіночий алкоголізм ви­лікувати неможливо. Це — не так, говорить В. В. Нікулін. Як і у чоловіків, 80% успіху у лікуванні залежить від сили волі. Якщо людина сама розуміє, що страждає алко­гольною залежністю, що їй не можна пити і потрібно зупинитись. На пропозицію по­лікуватися, каже Володимир Васильович, чую: «Хто вам сказав, що я хвора? Я — не алкоголічка, просто випиваю для на­строю».

Поодинокі приклади, коли жінкам вда­валося позбутися пагубної звички до пи­яцтва, все-таки є. Лікар пригадав жінку, яка тривалий час стояла на обліку, не раз безрезультатно лікувалась, у т.ч. і за відо­мим методом Довженка. Потім на декілька років пропала з поля зору. А коли знову з'явилась до кабінету'нарколога, приємно здивувала: виглядала молодшою, гарні­шою. «Хочу знятися з обліку» , — заявила вона, і вже не п'є декілька років.

У центрі теж згадали єдиний приклад за багато останніх років, коли жінка, позбав­лена батьківських прав, яка пила безбож­но, з допомогою сільської ради пройшла курс лікування, знайшла сили побороти алкогольну залежність і повернути у сім'ю донечку.

Всіх інших жінок, що п'ють, не зупиняє ні загроза безпліддя, викиднів у юності, ні червоний колір обличчя, синці та мішки під очима, ні гіпертонія, гепатит, цироз печінки у більш старшому віці. Якщо це їх не лякає, то держава, суспільство мають встановити заборони, перешкоди на шляху поширення і розвитку алкоголізму взагалі, та жіночо­го, дитячого зокрема. Таблички з написом про заборону продажу спиртного неповно­літнім є в кожному магазині, та кого з про­давців чи покупців вони зупинили? Тому всі, з ким доводилось спілкуватися у ході підготовки матеріалу, наполягали на необ­хідності зробити більш суворим контроль за продажем спиртного.

У міліції, сільських радах, лікарні з нос­тальгією згадують про існування у радян­ські часи лікувально-трудових профілакторіїв. Потрапити туди боялися навіть злісні алкоголіки. Років з два тому Верховна Рада України теж прийняла рішення ввес­ти примусове лікування тих, хто зловживає алкоголем. Однак прикладів застосування його ніхто з моїх співрозмовників не при­гадав.

Жінок, яких позбавили материнських прав, теж треба примусово заставляти працювати, — вважає секретар однієї із сільрад району. — Бо хоч суд одночасно з рішенням про позбавлення прав присуджує таким горе-матерям виплату аліментів на утримання дитини в інтернатному закладі, стягнути їх непросто. Без дітей вони почу­ваються ще вільготніше — п'ють, гуляють, не працюють. Ми одній з таких мам навіть роботу запропонували. Та де там — не пішла. А нехай би примусово на власних дітей працювала.

Цю думку розділяють і у центрі соціаль­них служб. Опікуни до суду щодо стягнен­ня аліментів на утримання дітей не зверта­ються, бо це, як правило, мати алкоголічки або інші близькі родичі. Позиція держави має бути більш жорсткою по відношенню до тих, хто кошти на спиртне знаходить, а на утримання своїх дітей — ні. Кримінальна відповідальність, примусові роботи для ба­гатьох стали б холодним душем.

Для боротьби з таким соціальним злом як алкоголізм із жіночим обличчям потрібна спеціальна державна програма. Ситуація, що склалася, потребує цього. Ми опини­лися перед реальною загрозою генофонду нації.