На початку листопада цього року Верховна Рада України при­йняла Закон України «Про повернен­ня у державну власність цілісного майнового комплексу товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський машинобудівний завод», авторами якого стали народні депутати України Петро Симоненко та Катерина Самойлик. За проект Закону проголосувало більше 300 депутатів, але Пре­зидент України Віктор Янукович не підписав цей документ, скористав­шись правом «вето». Він вважає, що цим Законом Парламент порушує Конституцію України. У пропозиціях глави держави щодо ветуван- ня, зокрема йдеться: «Законом фактично передбачається при­мусове відчуження об'єкта права приватної власності з наступним відшкодуванням його вартості і без визначення у цьому або іншому законі порядку такого відчуження...

Одним із проявів конституційного принципу є непорушність пра­ва приватної власності та недопустимість протиправного по­збавлення такого права...

Ураховуючи викладене, пропо­ную Закон України «Про повернен­ня у державну власність цілісного майнового ком­плексу товари­ства з обмеженою відповідальністю «Херсонський машинобудівний завод» відхилити, як такий, що при­йнятий Верховною Радою України усупереч Конституції України».

Думаю, щоу пересічних херсонців виникло багато питань з цього приво­ду, а головне: чому право власності однієї людини на майно — святе, а право народу на працю, нормальне життя — не враховано.

Що ж думає з приводу президентського вето авторка Закону Катерина Самойлик?

«Закон був прийнятий більше 3 тижнів тому. Тож у Президента був час на те, щоб познайомитися з документом, — коментує рішення В.Ф. Януковича народний депутат України Катерина Самойлик. — Я прочитала заува­ження глави держави щодо Закону. Головний аргумент президентського вето в тому, що закон начебто зазіхає на приватну власність, що суперечить Конституції.

А мене хвилює інше. Варто було б Президенту задуматися над тим, чому з 13 тисяч працівників на підприємстві залишилося тільки 300, чому вивозяться новітні лінії устаткування, чому з Беларусі завозять чужі комбайни і всупереч закону просто перебивають логотип, а машину видають за власну.

Я жалкую про те, що справа Кучми живе і процвітає. Все почалося з того, коли завод був подарований зятю Кучми Віктору Пінчуку. От тоді й почалося знищення заводу, який був гігантом нашої вітчизняної промисловості.

Ще раз переконалася, що, незважаючи на політичні уподобання та партійні квитки, президенти України завжди знайдуть спільну мову, особли­во, коли йдеться про їх власні інтереси, про кримінальну відповідальність за знищення державної власності.

Я жалкую з того, що Президент не дослухався ані до думки колективу, ані до громадськості Херсона. Та й для керівників підприємств, які зна­ходяться у державній власності Закон став добрим сигналом, для плідної співпраці з державою задля процвітання України».

Так, позиція Президента виглядає дещо однобокою. З однієї сторони права власника вра­ховано, а з іншої сторони не взято до уваги той факт, що державне підприємство за безцінь було віддано у приватні руки, тоді чому ж ніхто не врахував право громади і держави на свою власність? При­йшла людина, відібрала ледь не — задарма завод у народу і виходить, що нічиї права не порушила? Виходить, що право на приватну власність в нашій країні священне.. А яке ж тоді право народу на майно, працю, нор- мальне життя? Чому Президент, захищаючи права приватного власника, забуває про тих, хто завдяки тому горе-господарю опинився на вулиці без кусня хлібу? Гарант начебто повинен думати про всіх однаково. Та на ділі виходить, що у прагненні захистити одного багатія, він забув про тисячі бідних...

А можливо позицію Президента можна пояснити іншою причиною: по­вернення у державну власність підприємства — є суттєвим прецедентом на користь інших підприємств, що колись були державними та за копійки дісталися сьогоднішнім власникам? Це могло б означати масовий процес. А хто ж віддасть награбоване своєю волею? Звісно, що проти цього будуть багато людей при грошах, які складають досить сильне лобі капіталу у органах центральної влади.

І все, ж що робити зараз? Чи повернуться комуністи до захисту свого Закону?

«Ми будемо пробувати долати вето Президента, — заявляє Катерина Самойлик. — Та й упевнена, що зараз партія Регіонів не буде голосувати за Закон. Тож нехай люди врешті решт бачать, хто захищає послідовно і системно їх інтереси, а хто тільки своє майно.

Я не знаю, про що думав Президент, але якщо він вважає себе керівником Європейської держави, то він повинен був би підтримати цей Закон. Це був би своєрідний сигнал керівникам державних підприємств, які мали б надію на краще життя. Сигналом і тим, хто «приватизував» у свій час державне майно, і якщо буде недбало до нього ставитися та викидати людей на вулицю, то у таких випадках підприємства будуть повертатися назад. Саме тому я не думаю, що вето прийнято в інтересах народу України та захищає національні інтереси держави.

Думаю також, що пан Олійник дуже зараз радіє.

Він задіяв всі свої зв'язки, підтягнув, весь кримінал «заграбастав» наш завод Проте ми будемо про- увати подолати вето Президента, або шукати інші іляхи, щоб відібрати підприємство до держави. А загалі, розцінюю таку позицію глави держави, як «плевок» в обличчя всій громадськості Херсонської області, її керівництву, сьогоднішнім та колишнім працівникам комбайнобудівного заводу». І Дійсно, позиція керівництва області дуже прин­ципова, її озвучив губернатор Херсонщини Микола Костяк, який вважає повернення заводу у державну власність єдиним виходом для підприємства з того кризового стану, до якого довів його теперішній власник.

Народний депутат України Катерина Самойлик вважає, що прокуратура, правоохоронні органи повинні з'ясувати, чому «кілька разів на рік» змінюється юридична адреса підприємства та його назва. Чому у бюджет та у Пенсійний фонд не сплачуються податки, а людина ні за що не відповідає, хоча за всіма українськими законами повинна б була «вже опинитися за ґратами»...