За підсумками 2010 сільськогосподарського року серед кращих спеціалістів району відзначено головного гідротехніка агрофірми «Мир» Володимира Івановича ПЮРО.

Агрофірма «Мир» утримує пер­шість за кількістю орендованих земель, утому числі й зрошуваних. Тож не дивно, що гідротехнічна служба в цьому господарстві також досить солідна: сім ланок операторів дощувальних машин, ланка ремонтників у складі десяти трудівників, охоронники — загалом набирається до сорока чоловік. В їх обов'язки входить забезпечення нормальної роботи та збереження 55 дощувальних машин «Фрегат», близько 70 кілометрів внутрігос­подарської мережі та 40 гектарів крапельного зрощення. Дніпров­ську воду на поля агрофірми подають шість насосних станцій, при цьому відстань між крайніми НС складає близько ЗО кілометрів. Усім цим складним поливним господарством практично з часу заснування «Миру» опікується Володимир Іванович Пюро.

Він не говіркий і завжди врів­новажений. Не лається на підле­глих і не «знімає стружку» в разі допущення помилки чи виявлення порушень дисципліни праці. Про таких кажуть: м'яка інтелігентна людина. І при цьому користуєть­ся незаперечним авторитетом у підлеглих, а його слово для них — закон.

- Ми всі, хоча й у різні часи, пройшли школу Володимира Іва­новича. Він не просто керівник підрозділу, головний спеціаліст, а Вчитель з великої літери, мудрий і компетентний, — розповідають кращі оператори дощувальних машин Олександр Олександрович Гапонов, Олег Олексійович Домбровський, Віктор Олександрович Цинін. — Він учить зрошенців господарства, підказує, при по­требі власноруч показує що і як краще зробити. Словом, у кожного вкладає часточку власної душі. Мабуть, тому простий докір з його вуст сприймається болючіше за офіційну догану.

В. І. Пюро не лише постійно вчить інших, а й вчиться сам. Наприклад, крапельне зрошення опановував уже в 50-річному віці, а в передпенсійному — реконструк­цію внутрігосподарської мережі. Зрозуміло, виконувала ці роботи на полях агрофірми підрядна ор­ганізація, але контроль за ходом їх було покладено саме на головного гідротехніка. Абияк ставитися до роботи Володимир Іванович не звик. Щоб належним чином конт­ролювати, треба самому все знати «на зубок». Отож довелося у зріло­му віці вивчати і землевпорядні, і будівельні нормативи. Підрядники дивувалися та потилицю чухали: «І звідки Вам, Володимире Іванови­чу, все те відомо? Ви ж гідротехнік за спеціальністю!»

Може, це комусь і здасться дивним, але В. І. Пюро обрав про­фесію, яка стала справою всього його життя, практично випадково. Каже, коли хлопчаком вступав до Мелітопольського сільськогоспо­дарського технікуму на гідротех­нічний факультет, про меліорацію знав дуже мало. На ланах тоді можна було зустріти хіба що ДДА-100М, про «Фрегати», «Дніпро» та інші потужні дощувальні машини селяни навіть не чули. А про те, що дніпровська вода незабаром прийде на наші таврійські поля -і не здогадувалися. Та чим більше дізнавався про зрошення, тим цікавіше ставало вчитися. Здаю­чи випускні екзамени в технікумі, юнак уже був твердо переконаний: це його справа. Правоту підтвер­дило саме життя. Тридцять три роки працює він гідротехніком. Такого солідного стажу і бага­тющого досвіду роботи не має жоден із його колег-гідротехніків господарств району. Та й у цілому по області аналогічні приклади поодинокі.

Робота в сільськогосподар­ському виробництві не з легких. Досягши пенсійного віку, думав Володимир Іванович піти на за­служений відпочинок. Але ситуація в агрофірмі так склалася, що до­стойної заміни головному гідро­техніку не було. І він вже майже два роки продовжує працювати на цій посаді. Готує на цю відпо­відальну посаду молодого спеціа­ліста С. М. Малявку.

А як же здоров'я, вік? — тра­пляється, дорікають рідні. Вони так мріяли, що у чоловіка, батька, дідуся нарешті буде вдосталь часу для спілкування та відпочинку.

Нічого, все ще встигнемо, заспокоює Віктор Іванович.

Старість і відпочинок можуть почекати, робота — ні.