На початку грудня поточного року склалася критична ситуація з оплатою за спо­житу електроенергію відразу в кількох крупних водопостачальних підприємствах району: КП «Новотроїцькводоканал», «Райсільгомунгосп», «Каштан» (с. Громівка) та Одрадівському комунальному підприємстві. Зупинка роботи електронасосів на свердловинах у період різкого похолодання могла обернутися для споживачів і комунальників подвійною бідою.

Чимало зусиль довелося докласти керівництву і працівникам відділу містобуду­вання, архітектури та житлово-комунального господарства рай- держадміністрації, щоб залагодити проблему. У чому причина фінансової скрути комунальних підприємств і чи можна цьому запобігти?

Сьогодні важко знайти людину, яку б влаштовували існуючі тарифи на водопостачання. Комунальники вважають їх занизькими, стверджують, що за нинішньої цінової ситуації вони не відповідають економічно-обгрунтованим нормам. Натомість споживачі нарікають на високу ціну за воду, низьку якість водопостачання.

ПРО ВИСОКІ І НИЗЬКІ ТАРИФИ

За питну воду споживачі різних населе­них пунктів сплачують різну ціну. Та на до­бросовісність оплати споживачами розмір тарифів не впливає. Наприклад, мешкан­цям села Подове питну воду поставляють за найнижчою в районі ціною — 0,83 грн. за кубічний метр. Горностаївці сплачують за кубометр води 1,27 грн. Ціна кубоме­тра води, яку подає Новотроїцьке ЖКП своїм абонентам, становить 3,6 грн., КП «Новотроїцькводоканал» — 2,7 грн. Однак і серед подовчан та горностаївців, і серед новотройчан вистачає недобросовісних платників.

Чому так суттєво різниться ціна кубоме­тра води для споживачів? Як правило, низькі тарифи на воду у селах, де водопостачан­ням опікуються базові сільгосппідприєм­ства, вони беруть на себе левову частину витрат по постачанню води, забезпечую­чи тим самим соціальний захист місцевих мешканців. У деяких населених пунктах ке­рівники сільрад свідомо занижували тари­фи на воду, використовуючи це як козир у передвиборчій боротьбі за посаду мера. Є комунальні підприємства, які щедро корис­туються спонсорською допомогою, не облі­ковуючи витрати.

У Загальнодержавній програмі „Питна вода України на 2006-2020 роки» прямо за­значено: «Тарифи на послуги питного водо­постачання та водовідведення для населен­ня у переважній більшості населених пунктів не відшкодовують витрат на виробництво, не враховують інвестиційної складової, що обумовлює збитковість функціонування підгалузі в цілому та поступовий її занепад».

Низькі тарифи — прямий шлях до банкрут­ства комунальних підприємств. Розумію, що підвищення тарифів на „комуналку» боляче вдарить по сімейному бюджету багатьох. Але всі ці витрати можна істотно зменшити, якщо навчитися дбайливо розпоряджатися ресурсами, що дорожчають. До речі, через подібні випробування проходили в різний час всі цивілізовані країни. І сьогодні вони примудряються витрачати набагато менше за нас при незрівнянно вищій якості життя.

КУДИ ДІВАЄТЬСЯ ВОДА?

Для початку — кілька цікавих фактів. За офі­ційними звітами у 2008 році Новотроїцький комбінат комунальних підприємств підняв із свердловин 1100 тисяч кубічних метрів води, а подав споживачам близько 600 тисяч. У 2009 році «Новотроїцькводоканап» підняв та реалізував споживачам відповідно 1275 тис. і 649 тис. кубічних метрів води. Аналогічні розбіжності можна знайти у звітах переважної більшості комунальних підприємств району. Тобто, тільки половина піднятої із свердловин води доходить до споживачів. А де ж дівається решта?

Звичайно, частина води втрачається че­рез пориви трубопроводів. Але ж не стіль­ки! Повірте, якби дійсно в землю витікала така кількість (фактично половина!) піднятої води, наші населені пункти вже давно спіт­кала б екологічна катастрофа, або вони б перетворилися на Венецію.

Вся справа у тому, що облік піднятої води наші комунальні підприємства, як правило, здійснюють не за водомірами, встановле­ними на свердловинах, а за кількістю ви­користаної на підняття води електроенергії. Лічильниками обладнані лічені свердловини: одна — на території Новотроїцького ЖКП, по одній — у Калинівці та Олександрівці. Завважу, що при реконструкції системи водопостачання на цих свердловинах вста­новлено нові електронасоси. І працюють вони без збоїв вже не один рік (за винятком Олександрівки, де новий насос встановлено у поточному році).

На всіх інших свердловинах використо­вуються старі електронасоси, що не раз і не двічі побували в ремонті на перемотці. Коштують вони удвічі дешевше нових і в чо­тири рази дешевше імпортних аналогів, але така економія комунальним підприємствам, як кажуть, виходить боком. За нормативно­го показника 120 кубічних метрів на годину насоси після ремонту нерідко перекачують 40 кубометрів води, використовуючи у 1,5 — 2 рази більше електроенергії, ніж нові. За офіційною статистикою насоси після ремон­ту удвічі частіше виходять з ладу. Отже, під­приємство змушене сплачувати більше гро­шей енергопостачальній компанії, більше коштів витрачати на ремонтні роботи. Ось така сумнівна економія, за яку в кінцевому рахунку розплачуються споживачі. Відмовка у комунальників одна: для придбання нових сучасних насосів немає коштів. Так їх і не буде, якщо продовжувати використовувати таке енергозатратне обладнання!

ДОПОМОГТИ МОЖНА ТОМУ, ХТО ХОЧЕ ПРАЦЮВАТИ

Обов'язок забезпечувати нормальне во­допостачання населених пунктів покладено на сільські та селищні ради, комунальні під­приємства, які їм підпорядковуються. Відділ містобудування, архітектури та житлово- комунального господарства координує ро­боту комунальників, допомагає у вирішенні проблемних питань. Але допомогти можна тим, хто хоче працювати. У нас же чимало сільських голів питання водозабезпечення вважають другорядним, не вартим уваги. Красномовною в цьому плані можна вва­жати останню нараду, проведену райдер- жадміністрацією, на якій, зокрема, йшлося про розрахунки комунальних підприємств за спожиту електроенергію. Питань — маса і всі життєво важливі. Хоча серед новобраних мерів чимало нових людей, які не вельми орієнтуються в питаннях водозабезпечення, жоден з них не ви­знав за належне по закінченні наради прийти у відділ, щоб проконсультуватися у спеціалістів, отри­мати підказку як ді­яти в цій складній ситуації.

У 2011 році уряд обіцяє основну ува­гу при реалізації програми «Питна вода України» при­ділити саме підви­щенню якості питної води. Керівництво райдержадміністрації знайшло органі­зацію, яка береться за облаштування бюветів з очище­ною питною водою, причому за власний кошт виготовляє проекти. Пристали на цю пропозицію лише двоє голів — новотроїцький В. І. Мельник та сиваський селищний В. М. Батрановський. Очищувачі води будуть установлені в дитячих садках. А іншим населеним пунктам очищена питна вода не потрібна?

На всіх нарадах переконуємо керівників сільських та селищних рад про необхідність виготовлення проектної документації на ре­конструкцію систем водопостачання із за­стосуванням енергозберігаючих технологій та отримання позитивного висновку держав­ної експертизи, оскільки без цього неможли­ве фінансування робіт за кошти державного бюджету. Навіть гроші з районного бюджету на ці цілі виділялися. Кошти сільради брали, а ось випадки, коли голова сільради, перш ніж замовити проект, порадився з спеціаліс­тами відділу житлово-комунального госпо­дарства райдержадміністрації можна пере­лічити по пальцях.

Жодного разу за останні роки спеціалістів відділу не запросили на сесію, сход грома­дян, де б розглядалися питання водозабезпечення. Невже всі проблеми вирішені?

Звертаюся до новообраного корпусу де­путатів сільських та селищних рад, мешкан­ців населених пунктів: ви обирали мерів, вам, насамперед, і питати з них за безпе­ребійне забезпечення населення питною водою. Розгляньте це питання на сесіях міс­цевих рад, сходах мешканців сіл, визначте першочергові завдання і план на перспекти­ву. А ми радо допоможемо, звертайтеся.

ВОДОЛІЧИЛЬНИКИ, як ЗАСІБ ВПЛИВУ НА КОМУ­НАЛЬНИКІВ

Станом на 1 листопада ц. р. борги спо­живачів за подану воду по громівському ко­мунальному підприємству становили 10,8 тисячі гривень, райсількомунгоспу — 45,8 тисячі, «Новотроїцькводоканалу — 98,7 тися­чі, Новотроїцькому ЖКП — 161,1 тисячі гри­вень. Конфлікти з оплати між споживачами і комунальними підприємствами найчастіше виникають через розбіжність у обліку пода­ної води. Вирішити їх елементарно просто, досить встановити водолічильники. Але з цим, якраз, і проблема.

Калинівка — єдиний на території району населений пункт, де більше 90 відсотків спо­живачів сплачують за отриману воду згідно з показаннями водолічильників. Близько ЗО відсотків споживачів обліковують отриману воду за допомогою таких приладів у селищі Сиваське. Ці люди платять за дійсно отри­маний, а не теоретично обрахований обсяг питної води. І в них не виникає конфліктів при розрахунках. Все більше водокористу­вачів Новотроїцького житломасиву встанов­люють водолічильники у власних кварти­рах.

Варто зазначити, що встановлення водо­лічильників — не чиясь примха чи вигадка. Стаття 41 Закону України «Про питну воду» передбачає, що «...облік у сфері питного во­допостачання здійснюється підприємствами і споживачами за допомогою технічних за­собів, що внесені до державного реєстру засобів вимірювальної техніки. У разі відсутності таких засобів облік питної води, тимчасово здійснюється розрахунковим шляхом згідно з установленими нормами». Тимчасово, а не постійно, як це роблять у нас більшість комунальних підприємств. Заборонено введення в експлуатацію нових чи реконструйованих об'єктів, не обладна­них засобами обліку води.

Чому дана вимога Закону не. виконуєть­ся? Власники квартир у багатоквартирних будинках не встановлюють їх, здебільшого, через лінощі. Навіть отримуючи мінімальний розмір пенсії чи зарплати можна одноразо­во виділити з сімейного бюджету 100 гри­вень на придбання водолічильника.

Споживачам-власникам приватних бу­динків аналогічна покупка обійдеться в чо­тири рази дорожче. До того ж серед них побутує думка, що після встановлення во­долічильника оплата за використану в пері­од поливу городів воду різко зросте. Можу заспокоїти їх: за нинішніх досить високих тарифів на полив городів, встановлених ко­мунальними підприємствами, таке навряд чи можливо. До того ж споживачі матимуть реальну й відчутну економію в оплаті вісім місяців на рік, коли городи не поливають­ся. Щодо коштів, витрачених на придбання приладу обліку, то, за свідченням тих, хто ними користується, окупляться ці витрати упродовж року.

Масове встановлення водолічильників — ефективний засіб боротьби з недобросо­вісними споживачами, які в період поливу забирають воду з системи водопостачання насосами, порушуючи нормальний режим водокористування для сусідів, у яких через це виникають проблеми не тільки з поли­вами — людей позбавляють можливості по­митися чи випрати білизну. Словом, переваг чимало.

Щодо керівників сільрад і кокяуйальних підприємств, то вони не поспішають ско­ристатися правом «накласти вето» на ко­ристування споживачів питною водою без засобу обліку, оскільки їм застосування нормативних витрат при розрахунках насе­лення за воду вигідне. Саме на споживачів у кінцевому рахунку перекладається оплата за воду, втрачену через затягування стро­ків ліквідації поривів, перевитрати електро­енергії, неефективне господарювання.

На останній колегії Міністерства з питань житлово-комунального господарства, де аналізувалося виконання загальнодержав­ної програми «Питна вода України» зазна­чено, що питомі норми водоспоживання в Україні перевищують аналогічні показники розвинутих країн у 1,5-3 рази і станов­лять понад 300 літрів на одну особу за добу, втрати в системах водопостачання сягають 30-40 відсотків, а в деяких регіонах пере­вищують 50 відсотків. Навести порядок у во­допостачанні населення — це, насамперед, налагодити облік споживання води. Без во­долічильників зробити це неможливо.