Те, що тверді сири виробля­ють наші сусіди, зокрема у Чап- линці та в Каланчаку, давно відо­мо. Для Цюрупинського ж мас­лозаводу, який зараз реорган­ізовується, про що ми розпов­імо окремо, до останнього часу характерні були лише кис­ломолочні сири, масло верш­кове та спреди.

Покинувши службовий каб­інет голови правління Сергія Шовенка, йдемо дивитися нову продукцію — кілька «шта­белів» акуратно складених го­ловок твердого сиру «дозріва­ють» у спеціальній камері, куди нас допустили лише в білих ха­латах. Негатив проте, що мас­лозавод начебто і продукції своєї не має, вивітрився з пер­ших кроків по виробництву. Випущена поки що пробна партія делікатесної продукції. Через деякий час сир «дозріє», і його пустять у вільний про­даж. Пройдуть якісь чотири місяці чи може й півроку, в за­лежності від сорту, і «вирощении» за оригінальною технологією сир (про що цюрупинські сировари не забудуть повідомити по­купця в обов'язковому сертифікаті якості) піде в магазини Півдня України — Херсонської, Запорізь­кої, Миколаївської обла­стей таАР Крим. Він скла­де достойну конкуренцію іншим виробникам, пере­конані цюрупинські сиро­вари.

Сир поки що двох сортів — «російський» і «розсольний». Хоча різницю між ними і в про­цесі виготовлення, і в смаку може визначити лише спеціаліст...

Крім усіляких над­писів, які вимагають держстан- дарти, на готові бруски сиру парафіном «шльопнуть» не тільки спеціальні цифри «72», «74», а й ім'я заводу — Цюрупинський.

«Донедавна у вас все було так «засекречено», наче ви не сири виготовляли, а міни», — пожарту­вали ми. На що директор заводу Сергій Михайлович Шовенко лише усміхнувся і відповів, що підприємство стало публічним і ніяких «секретів» більше нема.