„Війну називають мистецтвом, зауважив Олександр Довжен­ко. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума». Навіть Ве­лика Вітчизняна, додамо, з того ж ряду „мистецтво», бо — ВІЙНА!

Афганська, у якій протягом 10 років гинули наші солдати, не виняток. Але вона лише одна із двох десятків більших і менших локальних воєн на території 16 держав, де так само гинули наші солдати. Просто афганська — наймасштабніша. Проте масштаб — річ другорядна для тих, чий син, брат чи батько своєю загибел- . лю їх осиротив. Тому — за будь-яких умов, у яких би воєнних конфліктах від імені держави не воювали наші солдати, схилімо пе­ред ними голови. У першу чергу тому, що не вони війну почина­ли, вони на ній лише були скалічені й гинули. А всі претензії, якщо такі є і якщо вони обгрунтовані, — політикам.

Після виводу радянських військ з Афганістану, а особливо у перші літа незалежності, дії керівництва СРСР за цю війну так зва­ними „патріотично налаштованими силами» піддавались нищівній критиці: мовляв, війна була безглузда, непотрібна і так далі. Не будемо полемізувати. Скажемо лише, що було б правильно, якби у ТІЙ війні брали участь лише контрактники, і виключно на доб­ровільній, добре оплачуваній основі. Азвернемось до іншого. Ті ж самі „патріотично налаштовані, хто засуджує введення ра­дянських військ до Афганістану, одночасно схвалює теперішню окупаціюАфганістанувійськамиСШАіНАТО; „жаліє українських радянських ветеранів Афгану і одночасно запрошує Україну до активнішої військової участі в новітній його окупації, резонно зауважуючи, що ми повинні відстоювати інтереси своєї держави у будь-якому куточку світу. Так і СРСР їх відстоював!

Тому — чи не цинізмом називається? Добре було б, якби було хоч так. Але ж ми знаємо, хто щедро проплачує цей „патріо­тизм». Як той самий, що нині культивується у Львові — тут знову заговорили про скасування святкування у місті Для Перемоги 9 Травня. Націоналісти зі „Свободи», які правлять бал у міській раді (55 депутатів із 90), на думку секретаря міськради, представни­ка „Свободи», підтримають ідею „заміни» Дня Перемоги „Свя­том героїв», яке відзначатимуть 10 травня: „Це буде свято всіх героїв, які боролись за Україну в будь-якій армії, з гордістю висловив упевненість секретар міськради.

Телефоную товаришеві, університетському однокурснику (щоправда, не у Львів, а в Ужгород) і запитую, чи правда, що у Львові, взагалі в західних областях, таке несприйняття Перемоги 9 травня? „Ау вас менше всяких провокаторів та дурнів? — відпо­відає запитанням на запитання. — У вас що, дійсно обирають до рад кращих з кращих, які уособлюють волевиявлення народу, а не окремих бізнес-структур? То ж то воно й є. Кого обираємо, те й маємо. І те святкуємо».

А^ии святкуватимемо дійсні, а не мнимі свята, відзначатиме­мо пам'ятні, а не придумані дати. Сьогодні ми разом з воїнами- інтернаціоналістами, які брали участь від імені нашої держави у всіх двох десятках воєн на територіях 16 держав.