Відповідь на запитання, чи будуть наші землячки виступати за-Національну збірну України на Паралімпійських іграх у Лондоні в 2012 році, дівчата дали на Чемпіонаті світу в Новій Зеландії, з якого нещо­давно повернулися. Ми зустрічали їх разом з рідними, зокрема мамою Вікторії Кравченко, та' представниками виконав­чої влади на батьківщині і на інтерв 'ю не наполягали. Вони були втомлені з до­роги — багатогодинний пе­реліт через три океани — Атлантичний, Індійський і Тихий. Ми дали можливість відпочити і вже че­рез день заслужений тренер України Сергій Мягков сам прийшов у редакцію.

Судячи по засмазі на облич­чях, ви — прямо з літа.

Коли вилітали, було плюс 25. Звичайно, за кілька днів ми трохи адаптувалися до нашої зими.

А чому через три океани?

Різниця в часовому поясі — 11 годин. З Києва ми летіли на Фран- фуркт-на-Майні, затим на Лондон. А вже з Лондона одним рейсом, який був розбитий на етапи — в Нову Зеландію. Перший до Гонконгу, а вже наступний — до Окленду, найк­рупнішого міста Нової Зеландії. Потім ще один переліт — з Окленда в м.Крайчерч, де проходив Чемпі­онат світу серед спортсменів-па- ралімпійців. Усього 35 днів пере­буванні на краю світу. Ми поїхали ще 28 грудня 2010 року, щоб дати спортсменкам можливість освої­тись. У підсумку, Віка стала рекор­дсменкою світу, а Люда — бронзо­вою призеркою. Наші дівчата — в еліті світового паралімпійського спорту!

Сергію Костянтиновичу, ви вперше супроводжували спорт­сменок на змагання такого рівня, опікувалиїх там?

Якби ми тоді не вилетіли готува­тися до змагань, ми цього просто фізично не змогли б зробити. Організм спортсменок не готовий. Та й мій — також. Тепер треба відпо­чити. Після чемпіонату світу відчуваю себе дуже стомленим. Та й дівчата також... Зараз мова йде про їх здо­ров'я і спортивну форму.

Ми вже знаємо, як виступили наші землячки, прямо в редакції стежили ло відео за забігом Вікторії в естафеті...

Віка дистанцію відчуває. Незвик­ла бігти, штовхаючись у групі. Зі старту взяла такий темп, що він вия­вився суперницям не під силу. Так що її подругам «витягувати» дистан­цію не довелося. і вийшло не просто золото — рекорд світу!

Чому знадобилося стільки часу на адаптацію?

Ще з осені минулого року ми знали, що будемо готуватись «узим­ку для літніх змагань». Адже в Новій Зеландії січень — це літо. Такого ніко­ли в нас не було. Якбудемо себе по­чувати? Ще ніколи не доводилось ви­водити на пік форми взимку. А тре­ба ж було принаймні встигнути ще й відновитись. Коли щораз завдання — максимальне. Фінал — і перемо­га! Дівчата виявились готові до такого великого навантаження.

Усе було гладенько-рівнень­ко?

Ні, чому ж. Не люблю жалітися, але були і травми, і хвороби. Однак для досягнення перемоги відмовок ми не шукали. Просто всі ці 35 днів виявились надзвичайно тяжкими. Але був час і просто посидіти, похо­дити, подихати чистим повітрям Зеленого континенту.

Розкажіть, будь ласка, що за країна — Нова Зеландія.

Це надзвичайно цікава країна. Хоча б таке. Автобусні зупинки тут відсутні. Замість них через кожні 30- 40 метрів — розмітки і стовпчик з кнопкою. Став на розмітку, натиснув кнопку — і водій зупиняє автобус. Інва­ліди просто «непомітні». У тому зна­ченні, що повністю адаптовані до суспільства. ^

На вулицях — ідеальна чистота. Гілка впала — тут же спеціальна ма­шина підбирає і переробляє її на місці. Перед відльотом ми відвіда­ли в Ялті Нікітський ботанічний сад. Взяли з нас плату і за вхід, і за ог­ляд... Там теж такий сад. Якщо не кращий. І ніякої плати. Ходи — насо­лоджуйся... За 35 днів перебування в цій країні я майже не бачив пол­ісмена. А як тільки сіли в Борисполі міліції повно.

Я так і не зрозумів, чиє тут бідні і багаті. Усі — рівні. Машин обмаль, зате дуже багато велосипедів. Усі в шоломах. За відсутність — штраф 100 доларів. У нас навіть на мотоциклах ганяють без шоломів. Повністю відсутня нав'язлива реклама. Ніякої політики. Якщо про щось і говорять то це погода, екологія.

А ще — всі тобі посміхаються. Вра­ження таке, наче всі перехожі твої знайомі. Життя тече розмірено і спо­кійно... Усе для розваг і відпочинку. Я навіть не зрозумів, чи працюють тут узагалі? Середня зарплата — 3,5 тис. доларів. Якщо тобі вручили (а нам вручили) сріблясту гілку папо­роті на чорному фоні — це означає доброзичливість, і що тебе вважа­ють за свого.

У їжі невибагливі. Однак усе — екологічно чисте. Дуже дорогі ал­коголь і тютюн.Можливо тому, курців та людей напідпитку майже не бачили. Країна бореться з цим не заборонами, а економічними методами.

У місті Крайчерч, де проходив чемпіонат, проживає 300-350 тисяч жителів. Щось на зразок нашого Херсона. Але тільки за кількістю жи­телів. Більше ні в чому не схоже. Од­ноповерхові будинки. На 4-5 по­верхів лише офіси компаній та пол- ісменська дільниця. Але як чудово пристосована вся інфраструктура міста до активного відпочинку, спорту. Усі лише співчутливо хитали головою, коли дізнались, де ми го­туємось, — «на асфальті»!

Майже щодня «трясе». Це країна активної сейсмічної діяльності...

Яка програма далі?

З місяць — не менше — відпочи­немо. А потім почнемо підготовку. Тепер — Лондон, де в 2012 році пройдуть Паралімпійські ігри, і на які дівчата завоювали путівки.

Рішення щодо включення їх до складу Національної збірної вже прийнято остаточно?

Гадаю, ніщо не завадить. Мені здається, було б нечесно щодо дівчат, та й команди, якщо відмов­лять. Тут так не буває: раптом раз — і захотіла. Дівчата в упертій бо­ротьбі завоювали дві ліцензії — по одній кожна — з 12, виділених Ук­раїні. Тож варто лише набратися терпіння...

А якби вам запропонували жити в Новій Зеландії, змінити громадянство?

Ні. Це фантазії, хоча й приємні. Якби навіть запропонували (до речі, українці там є), я буду українцем. Хіба це треба пояснював? Це треба просто відчувати. Я знаю, і Віка з Лю­дою мені не раз говорили, що в на­ших жилах тече українська кров. По­руч з англійцями чи німцями перш за все відчуваєш себе українцем. На українській мові були навіть наші сни...

Чи вважають наших дівчат лідерами в збірній?

Лідерами збірної. ..(на мить за­мислюється). Гадаю, так. Віка перша в команді серед бігунів. Люді рівних немає. І щораз вони відчувають, що представляють Україну, і Цюру­пинськ. І на Паралімпійськихіграху Лондоні вони виступатимуть за Ук­раїну. І Цюрупинськ.

На згадку про далекий конти­нент Сергій Костянтинович пода­рував нам значок — сріблясту гілку папороті. Як знак доброзичливості такої незнайомої і трохи знайомої країни.