Ці слова належать людині, котра стояла біля витоків демократичних перетворень у державі, насамперед — економічних. Він завжди (іноді по- селянськи відверто і аж занадто різко) критикував і критикує ретро­градів за те, що вчепилися за старі порядки, забуваючи, що ніщо не стоїть на місці. Про таких зазвичай говорять: «Йому болить рідна зем­ля...». Бо ж таки болить!

На недавній колегії облдерж­адміністрації, яка проходила у Тав­рійську під Новою Каховкою, попро­сив слова і він, член цієї колегії, го­лова ради обласної Асоціації фер­мерів Микола Халупенко.

Дивлячись на «генералів» від по­літики і від правопорядку, на своїх ко­лег; звертаючись до Героя Соціалістич­ної Праці Миколи Боні і його сподвиж­ників, Микола Володимирович не про технології заговорив, а про людський фактор: «Насамперед слщ віддати на­лежне людям старшого покоління, котрі створили найпотужнішу у Європі меліоративну систему. В землю було закопано 10 тисяч кілометрів труб, які розраховані на експлуатацію упро­довж 150 років. І дуже прикро гово­рити про те, що починаючи із 1990-х років і до 2010 року 4 тисячі кілометрів цих труб викопали...».

Зашуміла президія: знаємб, мов­ляв, знаємо!

«Знали, так чого ж мовчали?»—так слщ було розуміти паузу промовця.

Микола Халупенко не для крас­ного слівця вкотре нагадав ганеб­ний факт, повз який проходили і керівні капелюхи, і міліцеисько- прокурорські мундири: «Два роки тому у селі Вишневому Скадов- ського району стався справжній розбій. Зателефонували селяни: їдьте негайно сюди! Приїжджаємо. Стоїть японський бульдозер, вико­пує труби зі швидкістю 10 кіло­метрів на годину. Труби ті на шмат­ки по 20 метрів різали — і швидень­ко у річковий порт. Стоять селяни з вилами... Стоїть бульдозер... Стоїть джип... Не міліція з прокуро­рами (до них не достукатися!), а ми разом із депутатом обласної ради Сергієм Рибалком приїхали. Ледве припинили той розбій!

Прикро, що в посадці в машині сиділи помічник прокурора, дільнич­ний міліціонер і мовчки стежили за подіями. Я подзвонив тодішньому губернаторові, а той у відповідь: «А що я можу зробити?!» Ось таке госу- дареве око, яке відповідало і за долю селян Вишневого. Хай ця історія не повториться більше ніколи й ніде!

Микола Халупенко нагадав цю ганебну історію тому, що вона неза­баром може повторитися, і не в од­ному Вишневому, а в сотнях, тисячах таких сіл.

«Недавно у складі херсонської делегації був на слуханнях у Верховній Раді, де розглядалося земельне питання, — повідомив оратор. — Фермери країни категорично проти торгівлі землею. Ні — ринку землі! Слід продовжити мора­торій на землю, провести з цього при­воду всеукраїнський референдум. Ви­словлю думку більшості тих людей, які не здають землю в оренду, а самі на ній працюють: держава має бути єдиним розпорядником українських чорно­земів. Потрібно—хай окуповує ті клап­тики назад...

Вчитайтеся, земляки, уважно у сказане під Новою Каховкою Мико­лою Халупенком: «На кордоні стоять банки, заряджені мільярдами до­ларів. і тільки знімуть мораторій на зем­лю, прийдуть до нас 4—5 корпорацій, все скуплять і зроблять нас фактично не господарями землі, а рабами вели­кого бізнесу. Приклад—Болгарія. Там панує безробіттю а з ним — і бідність. Неважко передбачити, що так може статися і з Україною. Люди, доведені до жебрацтва, продадуть себе і зем­лю у рабство. Нам залишиться лише шмат землі біля Чорнобиля. І пропаде Україна як держава!».

На те оптиміст-губернатор Ми­кола Костяк зауважив: «Землі заро­стають бур'янами...». На що Мико­ла Володимирович Костякові відповів: «Ті землі скуплені і чека­ють лише зняття мораторію».

При цьому головний фермер краю нагадав: «Селяни Херсонщини освоїли такі технології, що нам зазд­рять Європа, світ і передова євро­пейська країна Голландія! Біля мене сусід^ирощує цибулю. П'ять років тому приїжджали голландці і почали його вчити, як брати її по 70 тонн з гектара. І поїхали. Приїжджають че­рез якийсь час і очам не вірять: мій сусід три роки поспіль бере по 100 і більше тонн цибулі!..».

Прислухайтеся, люди, до заклику Миколи Халупенка і не поспішайте з землею на торг. Бо ж правий досвід­чений фермер, котрий не в одній країні світу побував: «Дорога на зе­мельний ринок — це дорога у ваше ж рабство!».