Вчені та землероби краю роблять все, аби не зменшилися обсяги виробництва білого зерна

За два-три тижні на свою посівну вийдуть рисівники. Разом із ними черговий іспит складатимуть співробітники Інституту рису Національної академії аграрних наук (с. Антонівка Скадовського району). Вони передають на випробування нові перспективні сор­ти — Онтаріо, Адмірал, Серпневий, Преміум. Урожайність цих сортів значно вища від попередників і становить від 7 до 10 тонн з гектара. Про проблеми і перспективи галузі розмова з директо­ром інституту, президентом асоціації «Виробники рису», канди­датом сільськогосподарських наук Володимиром ДУДЧЕНКОМ.

Володимире Вікторовичу, вітчизняний рис гідно витримує конкуренцію із привозним. Але ж... Довелося чути, що площі під цінною культурою починають ско­рочуватися.

Це справді так. Якщо торік у дер­жаві під рисом було зайнято близько ЗО тисяч гектарів, то цього року (за прогнозами) — на дві тисячі менше. Це пов'язано з удосконаленням структури сівозмін, оскільки у деяких районах відбулося перенасичення сільгоспугідь рисовими системами, і ця культура займала до 70% орного клину. А це, безумовно, не зовсім пра­вильно. Тим часом у Дбяких районах є невикористані резерви. Та про них поки що говорити не час.

Чому ж?

Та хоча б тому, що у нинішньому році рисівники зіткнуться з новими труднощами. Насамперед це пов'яза­не зі значним подорожчанням енер­гоносіїв. Збільшилася ціна і на міне­ральні добрива, особливо на сульфат амонію. Якщо торік ми купували його по 1100 гривень за тонну, то зараз ціна до двох тисяч доходить. І якщо торік у вирощування гектара рису ми вкладали 7—10 тисяч гривень, то цьо­го року (знову ж таки прогнозно) вкпа- дати доведеться не менше 12 тисяч. Це досить витратно. Подорожчала електроенергія на подачу води. Ці витрати, правда, держава компенсує, але недостатньо. Торік компенсація була у межах 40%. При цьому суттєво (на 30%) зростає вартість води, яка подається на рисові чеки. Торік тися­чу кубометрів її коштувало 15 гри­вень, цьогоріч — 20.

Там, де вода на зрошення йде са­мопливом, витрати на неї складуть у межах 300 гривень на гектар. По­дача ж її насосами обійдеться рисів­никам у 2,5 тисячі гривень. А це вже 25% витрат у собівартості продукції. Для води це забагато. Можливо, дехто відмовиться вирощувати культуру на системах, куди вода по­дається насосами. Однак рисівники все одно не доведуть галузь до згортання.

— Хто ж найбільше вироЩує білого зерна?

— Автономна республіка Крим. У сусідів і найбільша посівна площа — ЗО тисяч гектарів. У Херсонській об­ласті цей показник становить 17тисяч, хоча було збудовано рисових систем 62 тисячі гектарів. Та, на жаль, ті з них, які розташовані у бік Скадовська — до селища Лазурного, повністю знищені. Таким чином близько двох тисяч гек­тарів малопродуктивних для інших культур земель знову забур'янені.

Безповоротно?

Відновити можна, але потрібні великі капіталовкладення — до 40 ти­сяч гривень на гектар.

Повернемося до цін, які, бе­зумовно, вдарять по собівартості вирощування рису.

Ця собівартість нині зросте не менш як на 20%. І ціни на рис зростуть. А ще Україна залежить і від світо­вих цін на рис, якого для власних потреб виробляє лише 60%, рештуждо- водиться імпортувати.

Рис — не гречка. Світова ціна на нього, мабуть, не галопує так, як на традиційну українську куль­туру?

Це правда. Ціна на якісний рис уже тривалий час тримається у межах 800—1000 доларів за тонну з ураху­ванням транспортних витрат. Від­пускна ж ціна на український рис на рисових заводах складає 6—6,5 ти­сячі гривень. Така економіка...

Хоча площі під рисом куди менші, ніж під гречкою, але у про­довольчому сегменті культура по­сідає, певно, солідний відсоток.

Скажу так: якщо проаналізува­ти структуру обсягів споживання круп в Україні, то 31% займає саме рис, а гречка — 30.1 якщо слідом за гречкою подорожчає рис, то для споживачів це буде досить відчутно.

Щороку ваш науковий заклад пропонує землеробам нові сорти, нові технології. А як на цей раз?

Головним завдання і нашого інституту, і його дослідного господар­ства, вважаю, не товарне виробницт­во, а створення інновацій. Насампе­ред це виведення нових сортів, які б все більше задовольняли інтереси виробника не тільки за високою вро­жайністю, стійкістю до хвороб, шкідників, агротехнічних заходів, а й за якістю продукції. Інститут щорічно (нині також) передає на випробуван­ня нові сорти.

виробництва отого зерна

Крім того, ним розробляються нові, вдосконалюються існуючі еколо­гічно безпечні технології. Інститут» рису, до речі, — єдина в Україні уста­нова, яка кожних п'ять років погоджує технології вирощування з міністер­ствами екології і охорони здоров'я України. Але ми не чекаємо погоджу­вальних строків і тривожимо названі міністерства значно частіше. Чому? Змінюється асортимент пестицидів, впроваджуються нові сорти і ґрунто­обробні знаряддя... Це дуже важливо, оскільки рис у нас (як і в усьому світі) знаходиться поруч з рекреаційними зонами, і тут найменші недогляди просто недопустимі!

Що можна сказати про най­новішу технологію вирощування рису? Чим вона відрізняється від попередніх?

Насамперед строго нормова­ним водовикористанням. Повністю виключаються будь-які скиди води з чеків після застосування пестицидів. Якщо в середньому в країні нор­ма води на гектар посівів складає 25—28 тисяч кубометрів, то нова пе­редбачає всього 15—18 тисяч. А це економія мільйонів кубометрів води! Та й навантаження на довкілля суттє­во скорочується. Словом, на місці не стоїмо!

Дякую за інтерв'ю.