Війна давно й упевнено переходить з розряду надзвичайного лиха у розряд буденної статистики. Як би не було прикро цей факт визнавати, але він абсолютно об'єктивний — з плином часу і зміною поколінь приходить зміна переосмислення того, що колись було, у віддаленому від нас часі.

Але поки серед нас є солдати тієї війни, поки серед нас є тру­дівники тилу й діти війни, ми не маємо права на переосмислення подій і фактів того часу у форматі статистики. Герої у нашій свідо­мості повинні залишитись героями, а зрадники — зрадниками.

Усі ми свідки того, як недавнє керівництво нашої держави внаслідок умислу чи елементарних пробілів у власній освіті й просвітництві нанесло історичній пам'яті нашого народу стільки шкоди, що переоцінене буде нескоро. Головне ж — було нанесено непоправну образу дійсним воїнам, дійсним патріо­там своєї країни і народу. Якби те керівництво потратило хоч трохи часу на ознайомлення бодай з окремими сторінками «Щоденника» Олександра Довженка про війну, то була б хоч якась надія, що й до нього бодай колись прийде усвідомлення великого героїзму народу і не меншої його трагедії. Ось ок­ремі місця із «Щоденника»:

6/ХІ/1943. Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. По­руйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шля­хи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців...

Разом з тим, через півроку робить такий запис: 8/1]/1944. //Якою б не була страхітливо руйнівна війна, яким би брудним ураганом не пройшлась вона по Україні, її величез­не позитивне значении для історії українського народу безпе­речне. У цій пожежі, хаосі й крові злились воєдино всі українські землі. І якою б не була, очевидно, на початку їхня доля тяжкою і трудною, в кінцевому рахунку український народ робить рішучий і неминучий крок вперед. До речі, об'єднання — кінець національ­номудрібному, другорядне кон'юнктурному.

Довженко «писав» війну не з позиції стороннього спостеріга­ча. Він, полковник, на час війни фронтовий кореспондент, відоб­ражав війну такою, якою бачив на власні очі безпосередньо на передовій, яку показував у газетах і відзнятих документальних фільмах. Ось його гнівні рядки: 9/ІУ1944. Америка одмовилась дивитися мій фільм «Битва за н[аiу] Р[адянську] Україну». Вона, підла, і перекупка, і спекулянтка, не захотіла навіть глянути на ту кров, яку купує вона за свій свинячий бекон у консервних банках.

у Чому віддаємо такбагато місця цитуванню? Лише тому, що є цінності неперехідні, як би їх нам не намагались підмінити, чавіть в «найнаціональнішій» упаковці.

Тому — вклонімось живим солдатам тієї Великої війни. Схилі­мо голови перед загиблими. І — пам'ятаймо всіх поіменно.