Ось не згуртовує нас так, як що 9 Травня. На вулиці обласного центру вийшли десят­ки тисяч людей, аби розділити велику радість Перемоги і подякувати тим, хто подарував нам це святкове безхмар­не небо над головою.

У Херсоні День Перемоги стартував від символічного місця — площі Героїв Сталінграда. Звідси вулицею Пере- копською і аж до парку Слави вирушила святкова хода. Попереду — військова техніка. На відкритих воєнних автівках — ветерани. А за ними — тисячі усміхнених, щас­ливих людей. Різного віку, різних професій. Школярі вздовж усього напрямку ходи стали в живий коридор. «Ура! Ура! Ура!», «Спасибі! Спасибі! Спасибі!», — сканду­вали вони, ледь забачивши орденоносних сивочолих воїнів.

Дійшовши до схилів Дніпра, громада більше не стримувала своїх почуттів та емоцій. Підніжжя па­м'ятника Невідомому солдату вмить було вкрито духмяними тюльпанами, гвоздиками та оберемками бузку (урочисте покладання квітів відбулося за годину).

Біля мікрофона вишикувалися керівники Херсона і об­ласті, народні депутати України, почесні гостП Привітан­ня кожного з них теж були пройняті словами величезної вдячності. Шкода, що цієї переможної весни їх почуло ще менше ветеранів. Невтомним ногам, які у воєнні сорокові пройшли від Сталінграда до Берліна, від Москви до Відня, сьогодні важко даються лічені метри, не кажучи вже про паради і мітинги. А деяких фронтовиків, котрі ще мину­лого року стояли ось тут, на чільному місці, нам вже не побачити ніколи. Йдуть ветерани... Йдуть без вороття. І це було найбільш боляче усвідомлювати.

Ми, сучасні покоління, повинні пишатися, що ще маємо змогу бачити, слухати і стояти поруч з ветеранами, з цими твор­цями нашого миру на рідній землі... Про це сказав один з по­садовців на мітингу. І сьогодні ці слова актуальні, як ніколи.