Вже найближчим часом Україна може втратити свою самодостатність у виробництві власної сільськогосподарської техніки

Здавалося б, часи, коли під різними приво­дами і меркантильними уподобаннями в Украї­ну буквально заштовхнулася імпортна (зде­більшого секонд-хенд) машинерія, безпово­ротно канули в оранжеву Лету. Аж ні!

Недавня, згубна для економіки і суверені­тету країни звичка, під виглядом «державної турботи» про українське село відкривати на кордонах держави шлагбауми для чужої техні­ки, знову прокинулася у деяких наших «патрі­отів».

Зранку вони на грудях сорочки рвуть, кля­нучись у підтримці вітчизняного товаровироб­ника, а по обіді обговорюють і реалізовують плани «взаємовигідного співробітництва», ча­стенько лобіюючи лише власні інтереси.

Ще б рік-два, і ще один камінь із підмурку національної безпеки держави достойники, причетні до технічного переозброєння аграр­ного сектору, вивалили та знищили, не заду­муючись над фатальними наслідками. А на вітчизняному комбайнобудуванні можна було б ставити великий хрест.

На щастя, цього не сталося. За короткий час машинобудівна галузь країни одержала те, на що очікувала роками, насамперед, законодав­че та нормативно-правове забезпечення. Чітко визначилися «правила гри» взаємовідносин між державою та суб'єктами виробничої і нау­кової діяльності. Новий поштовх до докорінно­го зменшення колоніальної залежності держа­ви від імпорту дав Закон України «Про стиму­лювання розвитку вітчизняного машинобуду­вання для агропромислового комплексу». У Законі, як мовиться, усе враховано і все про­писано. Врахована, насамперед, пріори­тетність розвитку галузі вітчизняного машино­будування.

Цей закон окрилив українських машинобу­дівників. Буквально усіх! Однак складається враження, що дехто зі столичних «комбайно- водів», схоже, так і не втямив, що йдеться у до­леносному Законі не про ввезення «по поняті- ям» сільськогосподарської техніки з-за кордону, а про створення і виробництво її на наших, утому числі херсонському, підприємствах.

А як же з формуванням інфраструктури рин­ку вітчизняної техніки, вкрай важливої для роз­витку національної економіки, наповнення бюджетів, Пенсійного фонду?

Передбачаю заперечення: мовляв, херсон­ське підприємство на ладан дихає і на серійне виробництво техніки не здатне. Так думати і так говорити можуть лише ті люди, які або давно не бували в Херсоні, або їм куди рідніше аме­риканський Джон чи німецький Йоган, ніж ук­раїнський Іван. Це, якщо без розслідувань «підводних» бізнесових течій...

Іншої думки я і мої колеги, яким доля Украї­ни — не порожній звук, не .шелест «зелені». Херсонський машзавод здатний у найкоротші терміни перекрити наплив неконтро- льованого, але дуже комусь вигідного імпорту, і забезпечити власне виробницт­во.

Але живучою виявилася тенденція, що пе­редбачає не налагодження власного вироб­ництва, а втягнення України в безодню', заво­зячи непотріб, імпортну техніку. Яка ще, скажіть, країна, маючи власні потужності, ква­ліфіковані кадри, ринок збуту, щороку ви­трачає на закупівлі іноземної техніки понад З мільярди гривень?

Три мільярди!

Чому б ці державні кошти не спрямувати на корисні справи: придбання техніки за рахунок державного лізингу, часткову компенсацію вартості товаровиробникам, придбання склад­ної сільськогосподарської техніки, розробку нових зразків зернозбиральної техніки, ком­пенсацію відсотків по кредитах для аграріїв тощо?

Це було б по-державному! А що ж відбу­вається насправді?

Цитую листа, підготовленого на Київ проф­спілковою організацією машзаводу: «Сьогодні, на жаль, всупереч підтримці Президента Украї­ни В. Ф. Януковича, Вашого, Миколо Яновичу, (Азаров. — К. С.) доручення щодо продовжен­ня виробництва зернозбиральних комбайнів на базі виробничих потужностей Херсонського машинобудівного заводу та їх реалізації, в тому числі через НАК «Украгролізинг», деякі дер­жавні структури та відомства лобіюють питан­ня тотального наповнення ринку України тех­нікою зарубіжного виробництва, гуманно при­криваючись нібито відсутністю якісної вітчиз­няної техніки».

Херсонські (читай — українські) машинобу­дівники обурені звісткою про те, що «найближ­чим часом через НАК «Украгролізинг» буде здійснено передачу понад 60 одиниць сільсько­господарської техніки іноземного виробництва підприємств «Гомсельмаш» та «Ростсільмаш» на суму близько 80 млн. грн. державному під­приємству «Державна продовольчо-зернова корпорація України». До речі, в цій угоді не бере участі жоден вітчизняний виробник, в тому числі і «Херсонський машинобудівний завод», у яко­го 60 нових комбайнів на складі готової про­дукції чекають на реалізацію».

Ну от, їхали-їхали і приїхали!

Комбайнобудівники вважають і просять по­відомити Президента України, главу уряду, парламент про таке: «Подібні операції з бюд­жетними коштами та технікою іноземного ви­робництва стали можливими після затверд­ження оновленого переліку підприємств вітчизняного сільгоспмашинобудування Міжвідомчою експертною радою з питань ви­значення пріоритетів у виробництві нової тех­ніки та обладнання для сільськогосподарських товаровиробників, продукція яких пропонуєть­ся для реалізації на умовах фінансового лізин­гу через НАК «Украгролізинг».

Названий факт означає одне: реалізація імпортної техніки призводить до відтоку фінан­сових ресурсів з економіки України, втрати ти­сяч робочих місць, занепаду та повної залеж­ності агропромислового виробництва країни від зарубіжних фірм.

Невже таке завдання ставить Президент держави? Невже на цю широкомасштабну опе­рацію націлює глава уряду? Невже такий крок зміцнить безпеку держави?

Ці питання уже вимагають не відповіді, а серйозного розслідування економічної політи­ки, яку проводять деякі державні установи та чиновники по відношенню до власної країни.

Можете вважати мій висновок депутатським запитом до Віктора Федоровича Януковича, Миколи Яновича Азарова, Миколи Володими­ровича Присяжнюка.

Двох думок тут бути не може: або держава повністю «лягає» під нахрапистий імпорт, або вона доводить, що українці — талановитий і ро­ботящий народ, здатний не тільки вирощувати хліб власними силами, а й власною технікою його збирати.