За п'ять днів ми запалимо свічки на знак пам'яті про найчорніший день в сучасній історії наших народів. Страшнішого дня як 22 червня 1941 року в нас не було. Саме цього дня, вранці, Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. Бомбардуванню були піддані важливі об'єкти, що розміщувалися на території України, Білорусії, на півночі Росії. Фронт протягнувся більш як на 2 тис. км. Країну, яка понад чверть століття після жовтневого перевороту 1917 року, вибудовуючи себе по-новому, пройшла через два голоди, через НЕП, через колективізацію, індустріалізацію й страшенні репресії, війна кинула під гусениці німецьких танків.

Прикордонники чинили мужній опір німецьким військам, але сили були нерівними. У наступ проти СРСР, як засвідчують історичні дані, Німеччина кинула 1млн. 900 тис. чол., близько 2500 танків, не менше 33 тис. гармат, 1200 бомбардувальників і 700 винищувачів. В оборонних боях з боку СРСР було залучено 900 тис. чол., 1000танків, близько 17тис. гарматі 1330 літаків. На головних напрямках ударів німецькі війська мали перевагу в людях у 3-5 разів, у гарматах — більше ніж у три рази і абсолютну перевагу в танках.

22 червня 1941 року о/І 2-й годині дня радянський уряд звернувся до народу із заявою про напад Німеччини на СРСР. Уряд висловлював надію, що радянські збройні сили у Вітчизняній війні виконають свій обов'язок. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.

А 3 липня, тобто через 12 днів, до радянського народу звернувся Й.В.Сталін. Глава держави виклав програму відсічі фашистам: перебудувати всю роботу на воєнний лад; обороняти радянську землю; надати допомогу Червоній Армії; здійснити мобілізацію до лав Червоної Армії; вести боротьбу з дезертирами, знищувати шпигунів, диверсантів; у разі відступу нічого не залишати ворогові; в окупованих районах розпочати створення партизанських загонів. Ця програма вселяла надію на перемогу, яка не могла бути легкою і швидкою. І перемога легкою та швидкою й не була, але була таки за нами.

На жаль, деякі сучасні політики, щоправда, не першого ешелону, досить легковажно підходять до оцінки подій того часу, у тому числі до характеристик людей, через чиї долі пройшла війна. Найсвіжіші тому приклади — відомі події у Львові 9 травня, лемент з приводу Закону про вивішування 9 травня поруч з державним прапором копії прапора Перемоги. Все це — політика, яка не має нічого спільного із трагедією цілих народів. А перемогу над ворогом Червона Армія здобула саме під червоним прапором, а не під якимсь іншим, і на поваленому Рейхстагу було піднято червоний прапор, а не якийсь інший. Це не лише наша пам'ять, а й наша гордість.

Запалімо ж свічки пам'яті, схилімо голови перед пам'яттю полеглих і покаймося перед живими ветеранами — учасниками бойовий дій, учасниками війни, дітьми війни, які буквально із пуп'янка працювали: старші на перемогу в шахтах, заводських цехах і в колгоспах; молодші, чиє дитинство припало на повоєнні літа, — на відбудову народного господарства.